Виховна робота

Джерела сучасної моральності або усвідомлення праць Епіктета

Джерела сучасної моральності або усвідомлення праць Епіктета

(З виступу на читацькій конференції)

Суєтливий і нервозний наш світ! Ми всі кудись поспішаємо, прагнемо завжди і скрізь устигнути, поспішаємо ескалатором наростаючої нервозності, іскри якої то тут, то там розгораються у конфлікти. Вертаємось додому – і нервозність оточення привносимо у власну оселю. Як результат – ми всі стаємо акумуляторами планетарної нервозності.

Що ж може у цьому світі філософія? Тим паче філософія якихось древніх, що й не уявляли собі вік науково–технічного прогресу. До того ж кожен з нас (особливо старше покоління) зі школи знаємо, що буття визначає свідомість. Отже, як не крути, яке буття, такі й ми.

І все ж, як бути, коли тебе тільки-но «облаяли», якщо тобі загрожують? Як поводитись у таких ситуаціях? Що може людина?

І чи можна зробити так, щоб шальки терезів порядку і справедливості не підіймались подібно до гойдалки, несучи кожним своїм злетом чи падінням страждання, а то й смерть? Що може моральність там, де навіть право загнане в кут?

Дивно, але такі ж питання хвилювали людей і тисячі років тому. Філософи всіх часів шукають відповіді. Один з них – римський філософ-стоїк Епіктет. У древності був одним з найбільших авторитетів серед шукачів мудрості, а в наш час його філософію вважають однією з найдосконаліших.

Сьогодні я спробую розказати про те, чим вчення цієї мудрої людини цікаве для нас, у наш час, коли всі наситились рецептами світового щастя і благими побажаннями.

Свою розповідь розпочну невеличким оповіданням із вчення філософа. Його назва: «У розумного немає приводу для сварки».

– На мене накричав перехожий, – говориш ти.

– Скажи йому дякую за те, що він не побив тебе.

– Та він побив мене!

– Подякуй, що не поранив.

– Він і поранив мене!

– Подякуй за те, що не вбив!

Ми самі винні у тому, що злі. Якщо б ми були добріші, то й злих людей було б менше.

– Сусід мій кидав каміння у мої вікна!

– Ну, що ж ? Адже не ти, а він у цьому винний.

– Але ж, у будинку все зламане.

– Хіба ти горщик ? Тебе ж розбити неможливо: у тебе совість і розум. Поступи розумно і по совісті з твоїм сусідом. Якщо б ти хотів поступити по – звірячому – кинувся б на нього і кусав би у приступі помсти. Але ж ти хочеш бути людиною. Значить будь людяний стосовно того, хто тебе образив, а не мстивим і жорстоким.

Про Епіктета відомо мало. Лиш те, що Епіктет – це рабська кличка і спочатку мислитель був рабом одного з тілоохоронців царя Нерона, уродженець фрігійського міста Ієрополіс, де появився на світ коло 50-го року. Господар майбутнього філософа Епафродит любив знущатися над рабами. Розказують, що Епафродит почав бити Епіктета палкою нижче коліна, на що раб спокійно відповів: «Так можна й ногу зламати». Коли ж наступний удар переламав кістку, Епіктет навіть не застогнав, а лиш зауважив: «Я ж тобі говорив, що зламаєш мені ногу.»

Може здатись неймовірним, але древні пишуть, що господар, пристиджений своєю сліпою жорстокістю, змінив відношення до рабів. Саме тоді Епіктет захоплюється філософією. Після отримання свободи стає професійним філософом, доживши до глибокої старості і помер коло 140 року у Нікополі на Балканах.

Тож, що собою являє вчення філософа–стоїка, який був ровесником Ісуса Христа? Епіктет стверджує, що філософія схожа до яйця, де логіка – шкарлупа, жовток – етика, а вчення про світ лиш живильний білок. Тому і основне питання філософії у його розумінні стає етичним за своєю суттю і пов’язане з неминучими пошуками непростої відповіді на дуже просте за звучанням питання: як жити? Як жити у цьому немилосердному світі, де кожної хвилини тобі загрожують ушкодження, де тебе просто так, між іншим, може принизити той, хто сильніший, і де задуми наділених владою непередбачувані настільки ж, як і стихійні лиха?

За Епіктетом, все у цьому, на перший погляд, жорстокому світі свідчить про скритий Божий промисел. «Не треба далеко ходити – взяти до прикладу, хоч би чоловіка і жінку. Хто в кінці кінців пристосував те – до цього і це до того? Але, розмірковує Епіктет, одне вкладається в інше зовсім не випадково. Сама довершеність подібних творінь явно веде нас до висновку, що вони були створені вправним (майстром), а не аби – як. Хіба саме існування чоловіків і жінок, їх взаємне бажання союзу і органи, які роблять цей союз можливим, не свідчать про творця?

Якщо ж сам творець створив основи зближення мужчин і жінок, то значить завести сім’ю – йти за природою. І це ще не все. Бог подарував людині ще й руки, придатні до роботи, рот, гортань, шлунок. Разом з тим, Творець наділив людину, Єдину зі смертних, Божественним Розумом, а значить і властивістю осягати закони світоустрою.» Осягнувши, «скорися їм, – вчив Епіктет, – мирись з тим, що відбувається без ремствування, йди за волею Провидіння.»

Підкоритися ж Провидінню – значить, навчитися бажати, щоб події збувались не за твоєю волею, а так, як вони відбуваються.

Ви можете заперечити, сказавши: «Це що, у тебе плюнуть, а ти втрешся, роблячи вигляд, що пішов дощик?» Прослідкуємо за роздумами Епіктета. Подобається нам, чи ні, але людина не сама вибирає роль, яку їй треба грати у вічній драмі життя. Сцену і правила гри також вибирає не вона, адже ніхто ще за власною волею не вибирав ні місце свого народження, ні батьків, а з ними – злиденність чи знатність, хворобливість чи відмінне здоров’я. Отже, говорить філософ: «Твоя справа – добре виконати покладену на тебе роль. Вибір ролі – справа інших.»

Ще одне не беззаперечне судження Епіктета. «Дивись на своє тіло, як на в’ючного осла, який служить тобі скільки призначено. Захочуть сильніші відібрати від тебе твого осла – віддай без суперечки і жалю. Будеш сперечатися, тільки поб’ють тебе і все ж таки заберуть осла»

Світ – нерозривний клубок причинно–наслідкових зв’язків. Клубок, у якому всяке злодіяння неминуче потягне за собою розплату. Тому розсудливіше творити добро. Але світ – єдине ціле, отже воля до добра не народжується на пустому місці. НІ! Вона чеканиться день за днем вчинками, що заперечують згубні звички.

Епіктет рекомендує потихеньку зменшувати раціон, який живить дурні пристрасті, подібно тому як, говорячи мовою нашого часу, курець кидає курити, зменшуючи кількість викурених цигарок.

Не ненависть, а мужність і вміння гідно зустрічати випробування – ось що необхідно. Філософ вчив не захлинатися від ненависті навіть тоді, коли, здавалось, не залишилось нічого крім неї!

Ось ще одна цікава оповідка Епіктета: «Свобода і необхідність».

«Вільна тільки та людина, з якою відбувається лише те, чого вона хоче. Але чи значить це, що з нею має відбуватися лиш те, що їй заманеться? Візьмемо грамоту. Знаючи її, ми можемо писати все, що захочемо. Але, щоб написати своє ім’я, я мушу набрати не які–небудь букви, а саме ті, які потрібно, і розкласти їх у певному порядку. Ось так у всьому. Ми б ніколи нічого не навчились, якби робили так, як тільки нам забажається. Значить, для того, щоб бути вільною людиною, не варто бажати намарно всього того, що тільки прийде в голову. Всупереч тому, вільна людина має навчитися хотіти і погоджуватися зі всім тим, що з нею відбувається, тому що те, що з людиною відбувається – не випадковість, а воля того, хто керує всім світом»

Останнє десятиліття ХХ століття стало часом переоцінки цінностей і етика не виключення. Надто просто жонглюються проблеми етики і моральних норм. Виходить, що все у моралі відносно і умовно! Отже, досить легко тасувати, як колоду карт, поняття добра і зла, замінюючи при необхідності місцями. До прикладу, ми у недалекому минулому спостерігали таку ситуацію: Павлик Морозов – герой вчора, сьогодні зрадник, і ще не відомо, що про нього скажуть завтра. Якщо так легко помилялися вчора, то де гарантія, що сьогодні ми відразу стали зрячими?

Гарантії немає, як немає і незаперечних , єдино правильних шляхів до істини. Але є і ніколи не припинялись моральні пошуки, які породжували і ріднили мислителів різних народів і епох. Один із них філософ – стоїк Епіктет. Він вчив : «Бажати потрібно лиш того, що у нашій владі, того, що можливо»

Вважається, що етика Епіктета дуже людяна і дуже практична, бо направлена не на маску, а на конкретну живу людину. Хіба не варте уваги твердження: «Людські роздуми хвилюють не події, а судження про події.»

На завершення послухайте ще одне досить цікаве твердження філософа:

«Засуджувати інших за наші власні нещастя це знак недостатньої освіченості; засуджувати самого себе – знак того, що освіта почалась; не засуджувати ні себе, ні інших – вірний знак того, що освіта є повна.»

Залишити відповідь