конспекти

Осмислення шляхів «сильної особистості» та «маленької людини» у романі «Злочин і кара»

 

План лекції

  1. Причини бунту Раскольникова. Теорія Раскольникова, її антигуманний зміст
  2. Сюжетно-композиційні особливості роману Ф.Достоєвського «Злочин і кара»
  3. Філософські проблеми роману.
  4. Двійники Раскольникова
  5. Протистояння теорії Раскольникова християнській етиці добра і любові Соні Мармеладової

 

Тема на самостійне опрацювання:

  1. Інтерес поколінь до творчості Ф.Достоєвського

 

ЗМІСТ ЛЕКЦІЇ

Ф.Достоєвський “Злочин і кара” (1866)

Цей твір — один із уславлених пам’ятників світової літератури. Автор створив “роман-трагедію”, в якому порушені та об’єднані воєдино соціальні, філософські, психологічні питання, що цікавили і хвилювали людство за всіх часів. Ідейна проблематика та художня майстерність письменника зумовили незгасаючу цінність роману, Це твір про добро та зло, про бунт та смиренність, про знедолених та пригнічених. Задум роману мав свою передісторію. Йому передувала повість “П’яненькі” про “зневажених та скривджених”.

Бунт Раскольникова

Герой твору — молода людина 60-х років минулого століття, бідний студент Родіон Раскольников. Він мріє про знищення соціального зла, про благо людей, про чесне та благородне життя. Раскольников володів дорогоцінними якостями — співчуттям до чужих страждань та оголеним почуттям совісті. Водночас його захопила ідея стати “володарем долі”, надлюдиною, якій усе дозволено. Його уяву хвилювали сильні особистості: Наполеон, Магомет.

Внутрішній світ Родіона розколотий, звідси і символічне прізвище — Раскольников. Він відчуває велику любов до людей і заради них готовий порушити моральні устої,

переступити через кров. Проблема бунту в романі пов’язана зі злочином, і це зумовило суперечливість характеру Родіона.

Дія роману триває не більше двох тижнів. Події відбуваються у Петербурзі, на вулицях і площах міста, в квартирах бідняків, поліцейських дільницях, трактирах.

Родіон Раскольников знімає кімнату-комірчину, за яку він заборгував. Борги, голод, безвихідь примушують його звернутися до старої лихварки, якій він віддає під заставу сімейну реліквію — годинник покійного батька. Лихварка своєю жадібністю та бездушністю викликає у нього недобре почуття. Не тільки особиста злиденність та думки про несправедливе суспільство, де існують бідні та багаті, є причиною його мук і страждань. Його настрій погіршується після зустрічі у пивній з чиновником у відставці, “п’яненьким” Мармеладовим, який розповів йому історію своєї сім’ї: дружини Катерини Іванівни, доньки Соні, вимушеної заради молодших сестер та брата стати повією. Сповідь Мармеладова, сімейна сцена у його квартирі, зустріч із зганьбленою дівчинкою на бульварі, франтом та городовим викликають у Раскольникова біль за “зневажених та скривджених” і усвідомлення безвиході. Душевний стан Родіона посилюється листом матері, яка пише про приниження жіночої гідності його сестри в маєтку поміщиків Свидригайлових, де вона служила гувернанткою. Щоб виправити нужденне сімейне становище, Дуня погоджується вийти заміж за ділка Лужина. Цю жертву Родіон не може прийняти. З важкими думками він іде містом. В його збудженій уяві блукає “ідея”, реалізація якої мучить його. Йому сниться дивний сон: дитинство, він з батьком гуляє за містом і стає свідком знущання п’яного натовпу з ні в чому не винної коняки, і він — хлопчик семи років — кидається на її захист. Сон символічний — Раскольников готовий до бунту, до того, щоб встати на захист “знедолених та скривджених”.

Випадково в трактирі він стає свідком розмови між студентом та офіцером. Слова студента стосувалися старої Альони Іванівни: “Вбий її і візьми її гроші з тим, щоб з їх допомогою присвятити потім себе служінню всьому людству і загальній справі: як ти гадаєш, чи не ви правдається один невеличкий злочин тисячами добрих вчинків?” Ці погляди відповідали “теорії” Раскольникова про надлюдину, якій усе дозволено, навіть “кров по совісті”. Він здійснює свій задум — вбиває нікчемну лих-варку-кровопивцю, а, переступивши моральні закони, намагається виправдати здійснений ним злочин своєю “теорією? — “стати Наполеоном” і вершити долі людей. Але випадкове вбивство невинної лагідної Лизавети (зведеної сестри лихварки), що належала до світу “зневажених та скривджених”, в ім’я яких він вирішив “переступити через кров”, не узгоджується з його “теорією”. Шлях злочину, обраний Раскольниковим, роз’єднав його зі світом людей, ближніми, друзями. До героя приходить покарання: внутрішня боротьба, муки совісті, марення, відчуття божевілля, страх бути викритим у вбивстві та тверде переконання у своїй “обраності”, у праві “переступити через кров” в ім’я блага людства.

Сюжетно-композиційні особливості

Сюжет роману — це рух свідомості героя від злочину до покарання, від бунту до покарання. Як зазначається в епілозі, це може скласти “нову історію, історію поступового оновлення людини”.

Композиція твору побудована на прямих та підсвідомих діалогах героя роману з його антиподами — Разуміхіним, Порфирієм Петровичем, Сонею Мармеладовою та “двійниками” — Лужиним, Лебєзятніковим, Свідригайловим. “Діалоги” персонажів зумовили поліфонію роману (багатоголосся, звучання окремих голосів, які зливаються в одне гармонійне ціле). Поліфонія — головна особливість поетики романної творчості Ф. Достоєвського, на що вперше звернув увагу видатний вчений Михайло Бахтін.

З композиційною структурою роману пов’язані символічні сни (Раскольникова, Свідригайлова), образ міста — Петербурга, природні явища — спека, гроза. Так, спека супроводжує кошмар злочину героя, гроза — самогубство Свідригайлова та рішення Раскольникова піти в поліцейську дільницю з повинною. Одна з функцій символічних явищ — висвітити хибність ідеї “свавілля”.

Філософські проблеми

Проблема “свавілля” та його викриття визначили ідейний зміст роману, зміст діалогів героїв та крах “теорії”

Раскольникова про “надлюдину”, його прагнення стати людиною “наполеонівського” типу, виправдати злочин, якими б не були’його мотиви, “тисячами добрих справ”.

Які ж мотиви злочину Раскольникова? Це не тільки злиденність його та ближніх, це біль за “зневажених та скривджених”, за страждання всього людства, прагнення змінити світ, зробити його справедливим, тобто мотиви соціального плану. Раскольникова хвилюють і філософські питання — його так звана “наполеонівська” ідея. Чи можна змінити світопорядок будь-якими засобами, чи під силу йому переступити закони моралі в ім’я май бутньої суспільної гармонії? Жоден з цих мотивівне може виправдати злочин, добро та зло не можуть. стояти по один бік. Про це свідчить його “діалоги” з іншими героями роману. Раскольников приймає рішення дозволяти собі “кров по совісті” і не витримує, його наслідків.

Філософське обґрунтування “теорії” Раскольникова розкривається у його зустрічі із слідчим Порфирієм Петровичем. Месіанська ідея Раскольникова, ще до скоєння вбивства, була викладена ним у статті “Про злочин…”, надрукованій у пресі. У ній йшлося про поділ людства на дві частини: людей “звичайних” — більшість, та “незвичайних” — меншість, яким усе дозволене, вони володарі світу. Слідчий аналізує зміст статті та розвінчує її “наполеонівську” ідею. Ця стаття і вивела Порфирія Петровича на слід вбивці. їхні зустрічі, які відбуваються на квартирі Родіона, у поліційній дільниці, пробуджують його совість, особливо тоді, коли майстровий хлопець Миколка взяв вбивство старої лихварки на себе. На цих імпровізованих допитах герой відчуває страх за себе та за свою ідею. Його непокоїть питання: володар він, який керує світом, чи самозванець, “тремтяче створіння”. Діалог Раскольникова із слідчим — це двобій злочинної свідомості та правосуддя. Порфирій Петрович розкриває вбивцю та закликає його усвідомити злочинність свавілля і прийти з повинною.’ Родіон не здається. Стурбованість тим, щоб зберегти вірність “ідеї”, приводить його до думки, що він був би щасливий, якби зарізав лише через голод. Ідея влади продовжує хвилювати Раскольникова, він не може чути про свій злочин, бо взагалі не вважає, злочином вбивство “нікому не потрібної” лихварки, але при цьому забуває, що вбив безвинну Лизавету.

Випробовує себе Раскольников і в “діалозі” з Сонею Мармеладовою. Свій прихід до Соні він пояснює тим, що вона, як і він, переступила поріг моралі в ім’я блага ближніх, і тому їм іти “одним шляхом”. Він називає Соню “великою грішницею” не за безчестя та гріх повії, а за те, що вона даремно принесла себе в жертву, загубила своє життя. Він малює похмуру картину майбутнього сім’ї Мармеладова: помре від сухотів Катерина Іванівна, звезуть у лікарню Соню, опиняться на вулиці діти-сироти, піде Соніним шляхом молодша сестра Поленька. Самовідданий вчинок Соні він підносить до символу “великого страждання”. Жест, коли він нахилився до Соні та поцілував її ногу, від якого здригнулася від жаху та подиву її чиста душа, пояснюється так: “Я не тобі вклонився, я всьому стражданню людському вклонився…” Раскольников судить Соню з позиції своєї “теорії”, а не загальної моралі.

Символічним є спільне читання Сонею та Родіоном Євангелія — легенди про воскресіння Лазаря, в якій розповідається про прозріння невіруючих, їх обернення у віру Христа. Сповнена символіки і картина, яка завершує читання біблійної легенди: “Недогарок уже давно згасав у кривому свічнику, тьмяно освітлюючи в цій убогій кімнаті убивцю і блудницю, які так дивно зійшлися за читанням вічної книги”. Соня сподівалася, що Родіон під впливом читання Євангелія прийде до віри в Бога, а Раскольников думав про ідею зміни світопорядку шляхом “крові по совісті”.

Прийшовши вдруге до Соні, він зізнається у вбивстві старої лихварки та Лизавети. Але пояснює, що скоїв це не заради грошей, які сховав під камінь, він мав на меті “інше”: він хотів випробувати себе, “переступити”, дізнатися: “воша я, як усі, чи людина”, “тремтяче я створіння чи право маю…” Соня жахається, вона перейнялась його мукою і кличе його прийти до Бога, до людей, прийняти кару. Стикаються два погляди на світ та дійсність: бунт Раскольникова, його ідея вседозволеності людини, “прагнення стати Наполеоном”, володарем світу та християнська віра Соні, смирення, заклик до каяття. Страждають і / Соня, і Родіон. Страждання Соні — християнські, вона керується любов’ю до ближнього. Страждання Родіона — це напружена боротьба із самим собою: він то залишається прибічником наполеонівської, месіанської ідеї, навіть не може промовити слова “злочин”, то засуджує себе. Раскольников переступив через чужі життя, але не в змозі переступити через свою совість. Немає остаточної перемоги ідеї смирення, хоча ідеали письменника втілені в образі Соні. Про суперечливість авторської позиції свідчать й історія Катерини Іванівни, яка не змогла змиритись зі своєю долею, її життя та смерть.

«Двійники» Раскольникова

Неспроможність ідеї Родіона Раскольникова про те, що можна переступити через свою совість та спокутувати злочин добрими справами засвідчують філософсько-етичні засади його “двійників” — Лужина, Лебезятнікова, Свідригайлова. Вони називаються “двійниками”, тому що в їх свідомості та діях закладені негативні, розпусні, антигуманні сторони теорії головного героя. Лужин буржуазний ділок. Його життєві та соціальні засади — егоїзм, економічний розрахунок, нажива. У власному збагаченні він бачить розквіт суспільства, при цьому відкидає жертовність в ім’я загальних благ. По суті, Лужин, як і Раскольников, вважає, що поодинокі благодіяння не можуть змінити світ. Наприклад, в історії із Сонею він дотримується думки, що вона рано чи пізно вкраде. Родіон на підтвердження своєї правоти вбивства старої кровопивці запевняє себе у її шкідливості для людей та неминучості смерті. Лужин сокиру не підняв, але у своїх роздумах припускає такий варіант.

Інший “двійник” — Лебєзятніков — виступає, як і Раскольников, проти, існуючого порядку, проте нігілізм цього “прогресиста” беззмістовний, карикатурний.

Самообман Раскольникова стає очевидним під час зустрічі із наступним “двійником” — Свідригайловим, в якому поєднуються цинізм Лужина і нігілізм Лебєзятні-кова. На совісті Свідригайлова тяжкі злочини — він став причиною смерті дівчинки-дитини, над якою учинив наругу, за ним стоїть і смерть дружини і, очевидно, багато іншого. Проте він здатен і на благородні вчинки: після смерті Мармеладова забезпечує майбутнє його сім’ї, не приховує спадщини, яку залишила його покійна дружина Дуні, сестрі Раскольникова. Свідригайловдіє відповідно до свого принципу, згідно з яким злочин спокутується добрими справами. Скоївши злочин, він “переступав” через совість без моральних мук. Він для Раскольникова був “загадкою”, сильною особистістю.

Раскольніков керується співчуттям до людей, коли здійснює самовіддані вчинки: під час пожежі, ризикуючи життям, рятує дітей, допомагає батькові померлого друга, віддає останні гроші сім’ї Мармеладова. “Наполеоном” Раскольников не став, оскільки, на відміну від свого “двійника”, мав моральне відчуття, не міг переступити через свою совість. Розчарувавшись у собі, герой роману не відмовляється від ідеї “наполеонізму”. Потрясінням для нього виявилося самогубство Свідригайлова, який все ж таки не зміг витримати тягаря своїх злочинів. Самогубство цього “двійника” Раскольникова — символічний знак того, що добро та зло не можуть існувати по один бік. Отже, самообман Раскольникова автор розвінчує не тільки за допомогою лінії Соні Мармеладової, а й дзеркальним відображенням “двійників” в його теорії сильної особистості, якій “усе дозволено”. Реалізм Достоєвського — це нове слово в літературі. В його основі лежить пошук ідеалу, змісту буття, осягнення краси світу. Свій реалізм письменник назвав “фантастичним”. Це визначення він пояснював індивідуальним баченням світу та його явищ: те, що звичайно сприймається як щось надзвичайне, фантастичне, він бачив звичайним, природним, життєвим, і навпаки.

У своїх романах письменник відстоював особистість людини, її право на пошук змісту життя, гідність “бідних людей”. Як і його герої, він шукав істину, відчував внутрішню боротьбу між вірою в Бога та зневірою. Його творчий подвиг — утвердження гуманістичних та християнських ідеалів. Д. Мережковський називав Достоєвського “пророком російської революції”, який “дав нам усім, учням своїм, найвеличніше благо, яке може дати людина людині: відкрив шлях до Христа…”. В Україні до творчості Достоєвського зверталися І. Франко, М. Коцюбинський, Олена Пчілка, Т. Бордуляк та ін. Творчість Достоєвського вплинула на світову літературу. її традиції відобразились не тільки в російській прозі (Л. Андрєєв, А. Білий),- а і у всесвітній літературі (А. Камю, Ф. Кафка та ін.).

Філософські джерела бунту Раскольникова

Перед нами вбивця, але вбивця незвичайний, а думаючий. З іднієї сторони — зробив жорстокий злочин, а з іншої — він добрий, гостро сприймає чужий біль, віддає свої останні гроші.

В голові цієї голодної людини, що повинна принижуватися, (зроджується страхітлива теорія вбивства. Він думає про біди несправедливого суспільства, його хвилює питання,: «Як врятувати іюдей від страждань?»

Родіон Раскольников ділить людей на два розряди: звичайних (таких більшість, вони вимушені підкорятися сильним) і незвичайних (які нав’язують більшості свою волю) Він задає собі питання: «Тварь ли я дрожащая или право имею?». Він роздумує про Наполеоне і його сильний характер. А на питання Соні, що ж робити, щоб врятувати страждаючих, і обездолених, він відповідає, що треба все зламати назавжди, а страждання взяти на себе — ч.4 гл.4. Це ж підтверджує його розмова з Дунею — ч.б гл.7. Так визріває його індивідуальний бунт. Він вважає, що людей, які не зможуть змінити своє життя, врятує володар, «властедин», «добрий тиран». Він думає, що можна одному прокласти шлях до загального щастя, що сильна особистість може ощасливити натовп.

  1. Теорія Раскольникова, її антнгумаганий зміст

Ще Пушкін писав про зародження багаточисленних «наполеонів». Це ж зобразив Стендаль в романі. «Червоне і чорне». Дужин і Свидригайлов вважають, що їм все дозволено. Але ж так вважає і Раскольников. Адже Свидригайлов не випадково говорить: «Ми одного поля ягодьі». Раскольников хоче визволити світ від Лужиних і Свидригайлових, але його теорія зближує його з ними. Виходить суперечність.

Ф.Достоєвсншй прагне показати, довести, що коли на шлях насильства стає людина навіть добра, то вона приносить людям лише зло. А для цього автор і показує, як. руйнується теорія Рає-кольникова. Він змальовує, як один злочин тягне за. собою інший (вбивство Єлизавети — ч.1 гл.7). З цією ж метою письменник змальовує і стан героя після злочину і його поведінку: вбивця майже хворий, він не пам’ятає, що робить, навіть не знає, як вчинити з краденим — ч.2 гл.2.

Не випадково лише одна частина роману розповідає про внутрішню боротьбу перед вбивством і вбивство, а 2-7 частини твору — це змалювання покарання злочинця. Покарання —- муки совісті, свідомості — ч.2 пі. 1.

Він страждає від того, що зрозумів, що не може бути володарем ч.З. гл.6. Це все пригнічує Раскольникова і від’єднує його від людей, рідних — ч.4 гл.З. Врешті він не витримує і зізнається Соні Мармеладовій — ч.5 гл.4.

Ф.Достоєвський стверджує, що теорія Раскольникова не може були оправдана, тому що вона антигуманна.

Протистояння теорії Раскольникова етики добра і любові до людей Проблема героя (як визволити світ від страждань) залишилась невирішеною, але письменник відкриває головне: оманлива теорія,

усвідомлення своєї винятковості розвіюється перед величчю істинної любові до людей. Соня Мармеладова ніби відроджує героя.

Звідси і походить християнська основа роману. Адже сам автор бачив шлях морального очищення людства і розв’язання соціальних проблем в залученні людства до християнства. Сам Достоєвський з дитинства любив Євангеліє, а на полях Євангелія, подарованого и Тобольську дружиною декабриста, робив помітки.

Недаремно є паралель в сюжеті роману і епізоді. Євангелія «Воскресіння Лазаря».

Отже, шлях людства від брудних петербурзьких вулиць до царства Небесного Достоєвський бачить в християнстві, а не н кровопролитті. Звідси і крах теорії Раскольникова, і його муки після злочину, а також протиставлення любові до людей, співстаждання Соні. В романі є слова «Крепко-то оказьгаается не у тех, которые кровь прольют, а у тех, чью кровь прольют». Ця ж думка в Євангелії виражена словами «Не вбивай». Отже, віра Достоєвського це християнська любов до людей.

  1. Інтерес поколінь до творчості Ф.Достоєвського

Пройшло вже півтора століття, а навколо творів Ф.Достоєвсьського, як і за його життя, продовжуються суперечки, хто ж він у дійсності, цей «найважчий» у світі класик? У чому принадливість і таємниця його творів ?

Звичайно, твори Достоєвського цікаві не лише тим, що в нихзнайшли відображення складні проблеми життя Росії середини минулого століття, роздуми письменника про соціальну несправедливість і його пристрасне бажання захистити всіх ображених й принижених. Головна заслуга і велич генія Достоєвського в тому, що він поставив і спробував вирішити такі глобальні питання буття, як життя і безсмертя, добро і зло в оточуючому свічі, віра і безвір’я, співвідношення особистості і суспільства. В творах Достоєвського відобразилась тривога письменника за долю людства, прагнення застерегти його від впливу тих радників, які закликали пожертвувати во ім’я торжества абстрактних «теорій» мільйонами життів. Він мріяв про духовне відродження особистості, яке можливе через самопізнання, через виховання почуття відповідальності кожної людини за долю майбутнього світу.

А девізом всього життя і творчої діяльності Достоєвського була правда. Письменник був впевнений, що лише правда і пріоритет загальнолюдських цінностей можуть об’єднати всіх людей і застерегти їх від загибелі От чому Достоєвський був і залишається художником на диво сучасним, який допомагає нам на рубежі XXIстоліття з надією дивитись у майбутнє.

 

 

Залишити відповідь