допомога студенту

Російська поезія Срібної доби

Російська поезія Срібної доби: напрями, течії, постаті.

План

  1. Специфіка «срібного сто­ліття».
  2. Модерністські течії
  3. Авангардизм в літературі цієї доби, особливості ро­сійського футуризму.

в російській літературі «срібного століття»: символізм, акмеїзм.

Опорні слова і поняття: модернізм, символізм, акмеїзм, футуризм, імажинізм, пошуки нових засобів розкриття внутрішнього світу людини.

На межі XIX — XX століть в російській літературі, як в більшості європейських літератур, провідну роль відіграють модерністські течії, які найбільш яскраво виявились у поезії. Епоху модернізму в російській літературі називають «срібним століттям». Специфіка «срібного століття» полягає в тому, що, здійснюючи творчі пошуки на загальних засадах модернізму в кінці XIX ст., письменники на початку XX ст. повинні були самовизначитись щодо акту­альних проблем епохи. Це позначилось на долі і творчості багатьох діячів «срібного століття». Дехто сприймав революційні події як трагедію свого народу і власну (3. ґіппіус, Д. Мережковський), інші розуміли неминучість цієї катастрофи і закликали до морального очищення людини і суспільства (О. Блок, Й. Мандельштам, Б. Пастернак, М. Цвєтаєва та ін.), треті відверто пов’язали свою творчість з ідеями соціалістичної революції (В. Маяковський).

На своєрідність російського модернізму вказує вже сама назва «срібне століття», яка тісно пов’язує його з попередньою російською культурою, поетичною традицією «золотого віку» — Пушкіним, Лєрмонтовим, Фетом, Тютчевим та ін. Досягнення «срібного століття» важко переоцінити, бо жодна європейська література не дала в цей час такого розмаїття поетичних індивідуальностей, таких глибоких філософських художніх дослід­жень внутрішнього світу особистості, як російська література «срібного століття». Жодна європейська література не зазнавала і такої трагедії. Майже всі поети «срібного століття» у 20—ЗО—ті роки були виключені з загального літературного процесу: фізично знищили М. Гумільова, Й. Мандельштама, загнали в еміграцію Д. Мережковського, З.ГІппіус;В.Маяковський, М. Цвєтаєва були змушені покінчити життя самогубством; не друкували твори Б. Пастернака, А. Ахматової.

«Срібна доба» розпочинається з появою на літературній арені російського символізму, який склався як художня течія у 80—90—і роки минулого століття під впливом філософії Шопенгауера, Вол. Соловйова, Н. Мінського. Характерна ознака російського симво­лізму — його філософічність. Вол. Соловйов, Н. Мінський, Д. Мережковський залишили в однаковій мірі цікаву спадщину і як поети, і як філософи. Але вже наступне поколінняросійських символістів (8. Брюсов, К. Бальмонт) на перший план висувають не світоглядні символістські пошуки, а естетичні, в царині форми.

В. Брюсов експериментує з різними поетичними жанрами, формами. Важливе зна­чення в поетиці символістів має цикл. Майже всі вірші Брюсова і Блока пов’язані у цикли. Цикл (коло) давав змогу найповніше розкрити особливості світосприйняття символістів, їх філософію, згідно з якою світ не можна зрозуміти ні розумом, ні почуттями. Тільки поет — деміург (творець) в особливому стані творчого осяяння може осягнути зв’язок між реальним і ідеальним світом. Цей зв’язок передається у вигляді символу. В циклі символи один одного доповнюють, вступають у складні взаємини. Так виникає симво­лістська картина світу.

Найвищим досягненням російського символізму стала творчість О. Блока, в якій поєднались і висока майстерність віршування, і своєрідність поетичного бачення, і трагічне усвідомлення своєї ролі нащадка культурної спадщини, якій загрожує знищення.

Іншим шляхом у модерністському мистецтві пішли акмеїсти. Акмеїзм (від гр. акме — найвищий ступінь будь — чого, квітуча сила) теоретичне обґрунтування одержав в працях М. Гумільова, Й. Мандельштама. Акмеїсти прагнули повернути слову його первинний зміст, а не підміняти його туманним символом. В своїй творчій практиці вони наслідували тра­диції світової поезії. їх цікавив внутрішній світ людини, її переживання, а не прояви в цихпереживаннях Світової Душі. І хоча акмеїсти наблизились до реального життя, їхня поезія не стала приземленою. Навпаки, реальне життя, реальні переживання піднесли вони на рівень високої поезії. Саме в цьому і полягає головне досягнення акмеїстів.

В російські поезії своєрідно віддзеркалився імажизм, художня течія англійської поезії, що визнавала вирішальним у поетичному творі образ. Російський імажинізм згадується, в першу чергу, тому, що його впливу зазнав молодий С. Єсєнін. Згодом відійшовши від імажинізму, поет зазначив його роль у становленні своєї поетичної майстерності.

Авангарду «срібному столітті» представляв футуризм (від лат. — майбутнє). Цей напрям започаткувався в італійській поезії, діячі якої проголосили розрив з традиційною культурою, спираючись на досягнення і втрати сучасної урбаністичної (від лат. игіі — місто) культури, яка визначалась наступом технічного прогресу на особистість. Російський футуризм був пов’язаний з італійським, але розвивався своїм шляхом, який зумовили соціальні революції початку XX століття. Футуристи прагнули створити нове мистецтво, роль поета вони трактували відповідно до соціальних завдань: поет — бун­тар, який засобами мистецтва прискорює майбутнє. В російському футуризмі існувало кілька відгалужень, погляди поетів і творчі пошуки в них відрізнялись. Але найбільш радикальним відгалуженням російського футуризму був кубофутуризм, представлений в творчості В. Маяковського, Велиміра Хлєбнікова, Д. Бурлюка.

«Срібне століття» відкрило нові можливості поезії, які не вичерпувались вказаними літературними течіями. Багато поетів шукали своїх власних шляхів, не пов’язуючи себе з певним напрямом, але в їх творчості відобразились загальні пошуки модернізму в царині поезії. Риси експресіонізму властиві поезії М. Цвєтаєвої, поезія Вл. Ходасевича зазнала впливу символізму, а самобутній поет М. Кузмін використовує поетичні засоби символістів, футуристів.

Висновок. «Срібне століття» в російській поезії пов’язане з встановленням і роз­витком мистецтва модернізму. Важливі риси поезії цього часу — глибокий психологізм і філософська глибина. Розмаїття літературних течій цього періоду пов’язане з пошука­ми нових засобів у розкритті внутрішнього світу. Поети «срібного століття» відчували свою відповідальність за свою культуру, її минуле, майбутнє. Представники різних течій символізму, акмеїзму, футуризму прагнули своїм поетичним словом відновити або знайти нові духовні цінності.