допомога студенту

Борис Пастернак. Лірика

Художні засоби одухотворення світу природи в ліриці Бориса Пастернака.

План

1. Особливості поетичного світобачення Б. Пастернака

2. Створення суцільної картини світу зі «світу дрібниць»

3. Людина і природа в ліриці Б. Пастернака.

Опорні слова і поняття: філософська наснага, поетична краса, сприйняття життя у його суперечностях, звукопис, увага до деталей, злиття зі світом.

Творча і життєва доля Б. Пастернака (1890— 1960) — своєрідне віддзеркалення трагедії і подвижницького служіння своєму народові поета XX століття.

Проблеми суспільного життя і мистецтва з дитинства органічно увійшли в його свідомість: батько — відомий художник, мати — піаністка. В їхньому домі бували Лев Толстой, Врубель, Скрябін, Рахманінов. Із дитинства було захоплення музикою, її можливостями передавати у звуках найтонші переживання. Юнаком палко захопився філософією. Так формувався Поет із неповторним поглядом на світ, який тонко відчував гармонію і який прагнув дати філософське пояснення світу.

Уже друга збірка «Поверх бар’єрів» (1916) виявила своєрідність пастернаківського голосу серед молодих авангардних поетів. І ця своєрідність полягала, в першу чергу, в філософському усвідомленні єдності людини і світу, де важко відокремити мистецтво від життя, людину від природи. Відчуття цієї єдності справляли точні й оригінальні зорові образи, блискуче відчуття ритму, що супроводжує образи.

Цей лютий! Час для сліз і віршів,

Що не стихають ні на мить,

Коли гримить, гуркоче хвища

Й весною чорною горить.

Як справжній митець Пастернак бачить світ і людину в ньому у складних взаємо­зв’язках: зображення природи, мотив довічної боротьби у ній поєднується з мотивом перетворення враження у творчість:

А там земля іще чорніша,

І вітер криками пропах,

І чим раптовіше, тим точніше

Вірші складаються в сльозах.

Оновлення в природі сприяє оновленню душі, народжує потяг до творчості.

У своїй поетичній мові Пастернак часто використовував звукопис, домагався найбільш точної відповідності фонетичного складу фрази картині, яка змальовувалася. Він цінував «частинки дійсності», які могли потрапити у вірші:

Лодка колотится в сонной груди,

Ивы нависли, целуют в ключицы,

В локти, в уключины — о погоди,

Это ведь может со всяким случиться!

Читаючи ці рядки, прислуховуючись до їхньої музики, ми відчуваємо, як звуки вірша пов’язані між собою, наче переливаються один в інший. Це допомагає створити і зорову картину єдності човна, верби, людини.

Для поезії Пастернака характерною є така ситуація: поет — на самоті в своїй кімнаті, в домі, відокремлений від світу, і раптом стіни наче зникають, падають перешкоди між людиною і природою, домом і світом. Така картина постає, наприклад, у поезії «Никого не будет в доме…»:

Никого не будет в доме,

Кроме сумерек. Один

Зимний день в сквозном проеме Незадернутых гардин.

Ця відкритість поета світу дарує йому щастя кохання:

Но нежданно по портьере Пробежит вторженья дрожь. Тишину шагами меря,

Ты, как будущность, войдешь.

Вірші Пастернака — це поезія дуже близького, знайомого, конкретного. Він зображує лише, що бачить сам. Але ці звичні прикмети знайомого світу стають уособленням добра, краси, любові та інших вічних цінностей, завдяки яким увесь світ одухотворюється.

Висновок. Поезія Б. Пастернака вражає глибиною і різноманітністю тем, філософською насиченістю. Природу і творчість, кохання і смерть, красу і трагедію існування — усе поет прагне поетично осмислити. Завдяки поетичній майстерності поет створив напрочуд одухотворені образи природи.

Залишити відповідь