допомога студенту

Володимир Маяковський. Лірика

Пафос самоствердження й самовиявлення ліричного героя в поезії Володимира Маяковського, елементи футуризму в ранній творчості поета.

План

  1. Футуризм як естетична платформа ранньої лірики В.Маяковського.
  2. Ствердження повної свободи митця, епатаж у ранній ліриці.
  3. В.Маяковський – поет-бунтар, поет-лірик.

Опорні слова і поняття: футуризм, кубофутуризм, пафос заперечення існуючих норм життя, утвердження цінності особистості, відмова від традиційних принципів віршування, поетичний бунт.

Доля і творчий шлях російського поета Володими­ра Маяковського – яскравий приклад пристрасного служіння мистецтву у трагічний для батьківщини час. Його називали поет-бунтар, поет-трибун, бо з перших своїх творів В. Маяковський виступав проти тих правил суспільного життя, що нищать у людині людське, закликав «розливом нового потопу» переміряти «світів городи».

Початок літературної діяльності В. Маяковського був пов’язаний з угрупованням «Кубофутуристів», найбільш радикальним відгалуженням російського футуризму. Футу­ристи вважали себе людьми майбутнього, до нього закликали, відкидаючи як непотрібне всі досягнення культури і мистецтва минулого. В. Маяковський був одним із засновників і лідерів цього угруповання. Його приваблювала можливість створювати нові форми віршів, не дотримуватися звичних поетичних розмірів, відкривати нові теми. У такий спосіб утверджувалася «нова» поезія.

Проте вже в цей перший період творчості світогляд поета вражає своїми суперечностями. Не визнаючи за формою культури минулого, він, по суті, залишається вірним її кращим традиціям: всупереч жахам світу утверджувати ідеали добра, любові. Адже вже в ранніх віршах Маяковський не задовольняється, як більшість його товаришів по літера­турному угрупованню, простим самовираженням. Для нього значно важливіше показати світ, звичайно, через свою «нутровину». І світ цей поет бачить у трагічному забарвленні. Ранні вірші («Ніч», «Ранок», «Вуличне», «Пеклище міста» та ін.) вводять читача у світі з «перекошеною мордою», де міста «на шибениці», де «розп’яті городові», де у поранено­го сонця витікає око. Головне у цих віршах відчуття болю, марності існування людини у нетрях міста-монстра. І цьому світу поет кидає виклик: він не хоче бути його часткою, він прагне бути «чужим в чужому світі». Деякі його вірші здаються антиестетичними і навіть аморальними. Чого варта, наприклад, назва вірша «Я люблю дивитися, як помирають діти». Це був поетичний бунт, відвертий і впертий.

Але поруч із холодною люттю на жорстокий і безжалісний світ у ліричному герої живе пристрасне бажання повернути людям здатність любити, співчувати. Поет із болем пише про людську відчуженість, самотність у байдужому до чужих страждань світі. Образи, які він створював, несподівані, іноді з викликом, але завжди напружено емоційні, тому зна­ходять відгук у читачів.

Наприклад, у вірші «Добре ставлення до коней» поет змальовує картинку міського життя: на ковзкій вулиці впала коняка, скупчилися люди, знявся сміх, і ніхто не звертає уваги на страждання нещасної тварини. Поет бачить світ по-своєму, і від цієї картини,наче йому – не коняці – «вулиця перекинулась».

Підійшов і бачу –

За краплиною краплина

По морді котиться, ховається в шерсті…

І спільна якась

Журба звірина

Вилилась з мене

І розпливлася в шелесті.

«Коняко, нетреба,

Нетреба плакать,—

Не думайте, що рівнятись до них вам негоже.

Дитинко,

Всі ми потроху коняки,

по-своєму з нас є конякою кожен».

І читач розуміє: те співчуття не коняці потрібне було, а от людині, щоб відчути себе людиною, щоб «і варто жить було, й працювати варто».

Жагуча туга за прекрасним звучить і у відомій поезії «Послухайте!». У поезії «А ви змогли б?» Маяковський створив яскравий образ своєї поезії: він мусів грати «ноктюрн на флейті заржавілих ринв».

Висновок. Пафос самовираження і самоствердження ранньої лірики Маяковського був зумовлений кризовим станом суспільства, занедбанням гуманістичних ідеалів, нівелюванням особистості в умовах сучасного міста. Проголошення нових художніх принципів, пошукнових форм у поезії випливали з прагнення подолати цю кризу, повернути людині радість існування і поетичного світосприйняття.