допомога студенту

Олександр Блок “Весно, весно, без меж і без краю…”

Життєствердні мотиви й символістські елементи твору «Весно, весно, без меж і без краю…» Олександра Блока.

План

  1. О. Блок — «людина-епоха».
  2. Провідні символи творчості О. Блока.
  3. О. Блок — поет-символіст,
  4. Образ прекрасної Дами в поезії О. Блока.
  5. Ідеал краси та духовності в поезії «Незнайома».

3 Поет трагічного світосприйняття, який прагне подолати трагічність.

4 Мотив двобою з життям у поезії О. Блока.

Опорні слова і поняття: символ, життя як боріння, життєві ідеали, символічні образи, провідні мотиви.

Значення Олександра Олександровича Блока (1880—1.921) як особистості і як художника визначила А. Ахматова, назвавши його найвизначнішим поетом першої чверті XXст, «людиною-епохою».

Напередодні XXст. О. Блок жив із відчуттям неминучості якихось грандіозних змін. Очікування цих перетворень усе тісніше пов’язувалось у свідомості Блока з появою на землі Вічної Жіночості, Таємничої Діви, і він жив із вірою, що вже існує на землі її уособлений образ. Період «Віршів про Прекрасну даму» сам Блок згодом називав «миттєвістю надто яскравого світла». Це «світло» на деякий час засліпило його, але він не міг не бачити, що реальність залишилась незмінною. Неминуче «сни мрії» мали поступитися перед «снами життєвої свідомості».

Символістично переосмислена реальність «вривається» у вірші Блока 1904— 1906 рр. Сприяли цьому події першої російської революції, неминучість і закономірність яких поет уже давно відчував. Блок шукав тепер інші, відмінні від юнацьких, мрії, цінності. Ліричний герой віршів 1904 —1906 рр. не юнак, «мрійний містик», а занурений у стихію життя поет, який спізнав розчарування, але завжди готовий прийняти від життя «миттєвість несподіваної радості».

1906—1908 роки були для поета кризовими, сам він визначав їх як «позачасові». Певну роль відігравали тут і несправджені надії на суспільні зміни, і драматичні обставини особистого життя. Прийняти світ таким, як він є, поету було важко. «Життя або смерть, щастя або загибель» — у таких антитезах визначав поет свій душевний стан.

Олександр Блок — поет трагічного світосприйняття, але своєрідність його поезії полягає в тому, що він завжди намагався перебороти трагедію, вирватися на «простір життя». Поруч з песимістичними мотивами і всупереч їм у його творчості відчуваються ноти радості, впевненості у житті і навіть заклик протистояти злу. «Я готовий сказатикраще, щоб ви пізнали мене,— писав О. Блок А. Білому у 1907 році,— що я — дуже вірю в себе, що відчуваю у собі якусь здорову мету і здатність і вміння бути людиною — вільною, незалежною, чесною». Саме ці настрої поета виявилися в поезії «Весно, весно, без меж і безкраю…», яка була написана у жовтні 1907 року.

У цьому творі провідним є життєствердний мотив прийняття життя в усіх його проявах. Мотив цей розвивається в образі-символі двобою ліричного героя з життям. Прослідкуємо, якого значення набуває у поета цей символ.

Перші рядки поезії стверджують пафос прийняття життя: і

О, весна без конца и без краю —

Без конца и краю мечта!

Узнаю тебя жизнь! Принимаю!

И приветствую звоном щита!

Проте вже у цих рядках виявляється не пасивне сприйняття життя, а виклик йому, бо ж недарма виникає образ щита. Дзвоном щита колись у давнину вітали лицарі один одного перед двобоєм. На свій двобій викликає поет життя в усіх його проявах. Слово «Приймаю!» тут багатозначне. Воно може бути прочитане і як прийняття життєвих проявів, і як згода на поєдинок.

У другій строфі ліричний герой наче звертається до супротивника-життя, називаючи його «воїнів»: різні прояви життя у долі людини, різні стани душі («неудача — удача», «сміх — сльози»), У третій і четвертій строфах душа ліричного героя ладна постати проти цілого світу і прийняти його: весну, яка пробуджує природу, кам’яні міста, простір небесний і недосконалість світу. Певно, так можна розтлумачити рядки:

Принимаю пустыннье веси

И колодцьі земньїх городов,

Осветленньїй простор поднебесий

И томления рабьих трудов!

У наступній строфі ліричний герой ніби називає свою «рать», з якою чим він виходить на двобій з життям:

И встречаю тебя у порога —

С буйным ветром в змеиных кудрях,

С неразгаданным именем Бога

На холодних и сжатых губах…

Не важко помітити, що у цій строфі ритм дещо уповільнюється. Якщо в перших строфах серед розділових знаків переважали знаки оклику, то у цій строфі вони відсут­ні, натомість виникають коми, трикрапки, які більше спонукають до роздумів. Виникає враження певного душевного вагання: чи не замало може протиставити ліричний герой життю. Виявляється — ні. Ліричний герой має все, що треба людині для життєвого шляху: бажання йти вперед (зустрічаю у порога), свободу (буйний вітер), прагнення винайти ідеали (нерозгадане ім’я Бога), життєву витривалість, енергію і силу (холодні і стиснуті іуби). Тому в останніх двох строфах ритм поступово набуває колишньої напруженості, а строфи знову закінчуються знаками оклику.

Перед этой враждующей встречей

Никогда я не брошу щита…

Никогда не откроешь ты плечи..,

Но над нами — хмельная мечта!

И смотрю, и вражду измеряю,

Ненавидя, кляня и любя:

За мученья, за гибель — я знаю —

Все равно: принимаю тебя!

В останній строфі ліричний герой підводить підсумок свого ставлення до життя і приймає його з усіма його радощами і стражданнями.

Висновок. У поезії «Весно, весно…» виявилися характерні риси світогляду і худож­ньої манери Блока. У символічній формі поет передає своє сприйняття життя, визначає ставлення до нього. Прийняття життя, за Блоком,— це усвідомлення усієї його складності й суперечності, страждань і мук. Проти цих проявів життя постає ліричний герой зі щитом, їм протиставляє кращі людські якості — свободу, ідеали, витривалість. І поет має мужність сказати життю -— приймаю тебе.

Конфлікт мрії та дійсності в поезії Олександра Блока «Незнайома». Символічне значення образу Незнайомої.

План

Опорні слова і поняття: ідеал краси, протистояння буденності силою поетичної уяви, спроможність у поетичній уяві змінити світ, бачити світ у єдності високого і низького.

Творчість О. Блока (1880—1321) стала яскравим заключним акордом символістської течії російського модернізму. Трагічне зіткнення прекрасних ідеалів і жорстокого світу дійсності відображають майже всі твори поета. Блок розглядав свою творчість як цілісний роман у віршах, який відбиває його складний шляху пошуках й ут­вердженні ідеалів добра, свободи, щастя, страждання і втрати на цьому шляху, духовні набутки. Трагедію свого часу він розкрив через трагедію особистості, трагедію неможливості утвердження в реальності високого ідеалу.

У першій збірці «Вірші про Прекрасну Даму» виникають провідні теми, образи і сим­воли його творчості. Поет протиставляє ідеальний світ, світ своєї любові, реальному. На перший погляд, поет розповідає тільки історію свого кохання до молодої дівчини. Образ коханої чітко не визначений, ідеальний, вона уособлює «вічну жіночість».

Подальша трансформація образу Прекрасної Дами знайшла відображення у вірші «Незнайома». Перші чотири строфи вірша — своєрідний вступ, який змальовує картину ницої дійсності, страшної буденності, де «серед канав» гуляють «на всякий дотеп масти­ки», чути «жіночий виск», «дитячий плач», відчувається майже фізично «нудота вулиць». У п’ятій і шостій строфах — ліричний герой, самотньо «вбиває» час серед «пияків з очима кроликів». Реальне життя не дає можливості реалізуватися прекрасному ідеалу, що живе в душі поета. Але на те він і поет, аби бачити світ не так як інші. Він доводить, що любов і творчість можуть піднести людину над реальністю, зробити прекрасним потворне.

І кожний вечір, в час умовлений (Чи це не мариться мені?), Дівочий стан, шовками зловлений, Пливе в туманному вікні.

Прекрасна Дама трансформується в таємничу дівчину, що полонила уяву героя. Тільки поет бачить у ній таємничий ідеал, але цей ідеал Вічної Жіночості неспроможний прийняти інші.

В моїй душі є скарб, і вручено

Від нього ключ лише мені!

Потворо захмеліла й змучена,

Це правда: істина — в вині!

Ці вірші — про прозу і про поезію, про протилежність і єдність ворожих, але трагічно близьких стихій, про творчу силу поетичної фантазії. В якомусь високому сенсі поетичне бачення близьке до сп’яніння, не даремно поет завершує вірш словами «Це правда: істи­на — в вині!», але його сп’яніння, його «вино» зовсім інше, ніж «пияків з очима кроликів». Сила цього поетичного «вина» у тому, що воно через мертву буденність дозволяє бачити поетичну сутність світу як світу єдиного, суцільного, де існує не тільки ницість, але й високі ідеали.

Висновок, Поезії О. Блока властиві поривання до високих ідеалів, прагнення поба­чити красу у різних його проявах. Не маючи можливості виявити такі ідеали у дійсності, силою своєї поетичної уяви він перетворює світ, надає йому краси.

Залишити відповідь