Виховна робота

Дні Шевченка. Літературні читання у коледжі

Обладнання та унаочнення: портрет Тараса Шевченка, мультимедійний проектор, мультимедійна презентація «Тарас Шевченко – світоч української культури», виставка творів про Шевченка.

Святково прикрашена аудиторія. На дошці напис:

Щоб викресать божественні слова,

Себе палив він, як свічу воскову,

Його життя – вмістилище любові,

Вона людей і досі зігріва.

Слайд1.

Пісня Василя Зінкевича «Шлях до Тараса». Кліп Олени Кудрі.

Слайд2.

І Студент:

Гомонять Дніпро й Карпати,

Гори і долини.

То Вкраїна – наша мати –

Славить свого сина.

Де гудуть дуби столітні, –

Кобзарі співають…

І тебе, Тарасе рідний,

В думі величають.

ІІ Студент:

Провіснику волі!

Великий титане!

Справдились думи твої.

Приймай ти данину любові і шани

Од вольних народів нової сім’ї.

ІІІ Студент:

Покоління поколінню

Про тебе розкаже.

І твоя, Кобзарю, слава

Не вмре, не поляже.

«Думи мої» звучить у виконанні студента гр. АІ – 011 Буяновського О.

Слайд 3.

І Студент:

Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами.

Земля, яку скропив Тарас,

Дрібними росами-сльозами.

ІІ Студент:

У старій хатині

В кріпака колись,

В тихий день весняний

Хлопчик народивсь.

Слайд 4.

Ведуча:

Важко жилося молодому Тарасові. Ось так він писав про це:

І золотої й дорогої

Мені, щоб знали ви, не жаль

Моєї долі молодої

А іноді така печаль

Одступить душу, аж заплачу

А ще до того, як побачу

Малого хлопчика в селі,

Мов одірвалось од гіллі

Одно-однісіньке під тином

Сидить собі в старій ряднинці.

Мені здається, що се я,

Що це ж та молодість моя.

Свою самотність він розділяв в розмові із природою, із зіркою.

Пісня «Зоре моя вечірняя» (Гурт «Вишня»). Відео-кліп.

Слайд 5.

Ведуча: Шевченко оспівував у своїх віршах життя українів, які прагнули до щастя, до чогось радісного.

Вірш «Садок вишневий коло хати» декламує Возна Анастасія. Група А-11.

Слайд 6.

ІІІ Студент:

Тарас ріс допитливим і розумним хлопцем. Він мріяв малювати, та пан Енгельгардт мав на нього інші плани. Спочатку супроводжує хлопець панів у Вільно, а згодом до Петербурга, одного з найбільших на той час мегаполісів, де збирались видатні митці тієї доби. У 1832 році пан Енгельгардт законтрактовує Тараса на чотири роки майстрові малярного цеху Василю Ширяєву. Саме там, навчаючись малюванню, Шевченко бере участь у розписі Великого театру.

І Студент:

Хоче малювати, прагне він до знань,

Та за це багато зазнає знущань.

Нишком він малює статуї в саду,

Вночі пише вірші про свою біду.

У виконанні Кузьми Скрябіна вірш Шевченка «Ох не однаково мені»

Слайд 7.

ІІ Студент:

Зустріч у Петербурзі з земляком-художником Іваном Сошенком, байкарем Євгеном Гребінкою, художниками Карлом Брюлловим, Олексієм Венеціановим, з поетом Миколою Жуковським змінила долю Тараса Шевченка. Вони побачили великі здібності молодого художника й викупили його з неволі у 1838 році.

Слайд 8 .

ІІІ Студент:

Для Тараса Шевченка малювання стало потребою, вираженням його творчого духу. До нас дійшло близько 1200 акварелей, малюнків олійною фарбою, олівцем. 21 травня 1838 року Шевченка зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом Карла Брюллова.

Ведуча:Єдина збережена картина академічного періоду Шевченка написана маслом, – «Катерина», 1842рік. Роботи Тараса високо цінувались в Академії, тож ця картина отримала вже третю срібну медаль. Вона створена на тему однойменної поеми Шевченка. Нагорода відзначала його за те, що він один з перших у мистецтві класицизму зображує вагітну жінку, узагальнюючи образ своєї героїні до рівня якогось символу. За значні успіхи у гравюрі Шевченкові було присвоєно звання академіка.

Уривок з поеми «Катерина» вашій увазі пропонує Гульчак Світлана. Група А-11

Слайд 9.

І Студент:  Самобутньо трактує  Петро Карась (подільський сучасний поет) поему Шевченка “Катерина” (вірш “Читаю “Катерину”), бо для нього Катери­на – це образ самої України, а її немовля -символ мови української.

Вірш «Читаю «Катерину» виконує Підлубна Ірина. Група К-11.

Я «Катерину» читаю по-своєму,

Обмахувать сльози над нею доволі.

Знаю,

Це нелюди

Стали конвоями

Її нелегкої дівочої долі.

Бачу —

Ошукану,

вбогу,

зацьковану,

Наречену йти із ганьбою по світу

І не здаватись муштрованій погані,

І не мовчати їй,

і не терпіти.

Бачу,

Метіль розридалася біла,

Припала над шляхом журна яворина.

Бачу, як в лісі заметами бігла

На ту ополонку з дитям Катерина

Чуєш, Тарасе?

Спини її, бідну,

Дмухни на чоло їй дніпровського вітру.

Хай своє горе тобі посповідає

На добру розраду,

надію

і віру.

Він вийшов,

Торкнувся чола озарінно,

Витер їй сльози на зморщечках-плетивах

І мовив:

«Живи, дорога Україно,

А немовля —твоя мова наплекана…

Дай його людям…»

І, гнаний конвоями,

Пішов у нестерпні глухі каземати.

…Я «Катерину» читаю

по-своєму,

Інакше

не можу її прочитати.

Тріо Маренич. Пісня «Така її доля». Кліп.

Слайд10.

І Студент:

 З біографії Тараса Шевченка ми знаємо, що під час приїзду на Україну (1845—1847 рр.) він ретельно вивчав історичне минуле та сучасне життя рідного народу, пізнавав народний світогляд та на­родну культуру різних регіонів України, цікавився фактами бо­ротьби селян проти кріпосників-поневолювачів.

Слайд 11, 12.

Ведуча:

В Київській археографічній комісії Т. Шевченко працював з 10 грудня 1945 р. до 1 березня 1847 р. і здійснив вагомий внесок у вивчення рідного краю в ході тривалих подорожей за дорученням цієї установи. Восени 1846 р. поет здійснив третю наукову подорож по Україні, на цей раз на Правобережжя. 21 вересня він одержав від Київської археографічної комісії доручення з програмою етнографічних і художніх робіт. Доручення підписав сам генерал- губернатор Д.Г. Бібіков. В документі говорилося: «Поручаю Вам отправиться в разные места Киевской, Подольской и Волынской губерний и постараться собрать следующие сведения: 1. О народных преданиях, местных повестьях и сказаниях и песнях. 2. О замечательных курганах и урочишах. С этих курганов снять эскиз формы и величины. 3. Осмотреть замечательные монументальные памятники и древние здания и составить им описание.

Невдовзі мрії поета побувати у мальовничому Поділлі сповнилися. Наприкінці вересня 1846 р. він виїхав на Поділля. Шевченкові належало насамперед дістатися Кам’янця- Подільського, центру тодішньої Подільської губернії.

Слайд13.

ІІ Студент: Восени цього року учасник Археологічної комісії художник Тарас Гри­горович Шевченко прибуває на Поділля.

У перші дні жовтня поет завітав до Кам’янця-Подільського.

Подільські краєвиди, знайомство з людьми та історія краю поклали свій відбиток у поемах Шевченка «Гайдамаки», «Меж скалами, неначе злодій… «(1848); у повісті «Варнак» він створив праобраз Устима Кармелюка (1853) та ін. Отже, на підставі вивчення історичних пам’яток і фольклору Т.Г. Шевченко робить висновки про героїчне минуле українського народу, про його боротьбу проти гнобителів, відображену в піснях і легендах. Подорож 1846 року допомогла Кобзареві ще більше вивчити подільський край і народне життя, краще зрозуміти прагнення подолян і глибше відобразити їх у своїх творах. Подорожуючи Поділлям, Т.Г. Шевченко бачив знедолених людей.

Слайд 14.

ІІІ Студент: Вже 3 жовтня до Кобзаревого альбому у Кам’янці-Подільському було записано ряд народних пісень (в т. ч. про народного месника Устима Кармалюка). Протягом семи днів поет оглядає історичні і церковні споруди та фортецю Кам’янця-Подільського. В Кам’янці-Подільському Тарас Григорович спілкувався з простими людьми, вислуховував їхні оповіді, легенди і перекази про минуле, слухав народні подільські пісні, в яких відобразилась історія краю. В його альбомі збереглося кілька записаних тут народних пісень. Почуте, побачене і пережите Тарасом Григоровичем під час подорожі на Поділля, знайшло своє відображення в його творах, написаних в засланні (поема «Варнак» та ін.)

Слайд 15.

І Студент: Серед видатних подолян, оспіваних поетом, Северин Наливайко, Іван Богун. Подільська природа і люди, історія і культура складають зміст поеми «Меж скалами, наче злодій» (1848), віршів «Ой виострю товариша» (1848), «Марку Вовчку» (1859), повісті «Художник» (1856), щоденника «Журнал» (1857-1858), листів, ілюстрацій до книг М. Полевого «История Суворова» («Прощання Суворова з солдатами в Тульчині») (1842).

Читець 3

Ой виострю товариша,

Засуну в халяву

Та піду шукати правди

І тієї слави.

Ой піду я не лугами

І не берегами,

А піду я не шляхами,

А понад шляхами.

Та спитаю в жидовина,

В багатого пана,

У шляхтича поганого

В поганім жупані

І у ченця, як трапиться,

Нехай не гуляє,

А Святе Письмо читає,

Людей поучає,

Щоб брат брата не різали

Та не окрадали,

Та в москалі вдовиченка

Щоб не оддавали.

ІІ Студент: За свідченням самого Шевченка («Прогулка с удовольствием й не без морали»), на Поділлі він бував двічі. Сама повість «Прогулка с удовольствием й не без морали» написана у формі подорожніх записок художника. Образ художника Дармограя – автобіографічний (Дармограй – псевдонім Шевченка-прозаїка).

Супровід. Квадрокоптер Фортеця Камянця-Подільського.

Ведуча: Послухайте уривок з повісті «Прогулка с удовольствием й не без морали»:

«От берегов тихого Дона до кремнистых берегов быстротекущего Днестра — одна почва земли, одна речь, один быт, одна физиономия народа; даже и песни одни и те же. Как одной матери дети. А минувшая жизнь этой кучки задумчивых детей великой славянской семьи не одинакова. На полях Волыни и Подолии вы часто любуетесь живописными развалинами древних массивных замков и палат, некогда великолепных, как, например, в Остроге или Корце. В Корце даже церковь, хранилище бальзамированных трупов фамилии графов Корецких, сама собою в развалину превратилась. Что же говорят? О чем свидетельствуют эти угрюмые свидетели прошедшего? О деспотизме и рабстве! О хлопах и магнатах! Могила, или курган, на Волыни и Подолии большая редкость. По берегам же Днепра, в губерниях Киевской, Полтавской, вы не пройдете версты поля, не украшенного высокой могилой, а иногда и десятком могил. И не увидите ни одной развалины на пространстве трех губерний. Кроме разве у богатого затейника-помещика нарочно развалившийся в саду деревянный размалеванный храм Весты а ля ротонда Тиволи. Что же говорят пытливому потомку эти частые темные могилы на берегах Днепра и грандиозные руины дворцов и замков на берегах Днестра? Они говорят о рабстве и свободе. Бедная, малосильная Волынь и Подолия, она охраняла своих распинателей в неприступных замках и роскошных палатах. А моя прекрасная, могучая, вольнолюбивая Украйна туго начиняла своим вольным и вражьим трупом неисчислимые огромные курганы. Она своей славы на поталу не давала, ворога деспота под ноги топтала и свободная, нерастленная умирала. Вот что значат могилы и руины. Не напрасно грустны и унылы ваши песни, задумч/вые земляки мои. Их сложила свобода, а пела тяжкая одинокая неволя.»

ІІІ Студент: Подоляни щиро полюбили поета, вони захоплювалися його творами. У 1898 році ще молодий письменник Михайло Коцюбинський в нарисі «З Українського Поділля» відзначав, що найпопулярніша книга серед мешканців малих міст Поділля – «Кобзар».

Шевченко познайомився з учителем географії Кам’янець-Подільської міської гімназії П.Чуйкевичем, який записав в альбом Тараса Гри­горовича народні пісні “Пливе щука з Кре­менчука”, “Зійшла зоря ізвечора”, “Ой Кармелюче, по світу ходиш”. Деякі з них і тепер можна почути в подільських селах.

Слайд 16.

ІІІ Студент: Ось як описує любов Тараса до української народної пісні Василь Григорович Шевченко: “Я не знаю чоловіка, котрий би любив наші пісні більш, ніж Тарас. Оце було як тільки ввечері вернуся я з роботи додому, зараз Тарас і веде мене в садочок і давай співати! А співаки з нас були безголосі: добрих голосів у нас не було, але Тарас брав більш чувством [почуттям]: кожне слово його пісні виливалося з таким чистим, щирим чувством, що ледве який артист-співак виразив би краще від Тараса! Найлюбішою піснею Тараса була: “Ой зійди, зійди, зіронько вечірняя…” Скінчивши цю пісню, він зараз починав другу: “Зійшла зоря ізвечора, не назорілася, прийшов милий із походу, я й не надивилася”.

Ведуча: Далі він продовжує: «…Я наче тепер чую, як Тарас увечері при місяці у мене в садочку співає, як у голосі його виливається чувство, як його пісня говорить… Наче тепер бачу, як інколи, було, під кінець пісні затремтить його голос і на довгі вуса його скотяться з очей сльози.
Заслання і солдатчина за Аралом не загрубили, не зачерствили ніжного, доброго, м’якого і люблячого серця Тараса… Андрій [11-літній син Варфоломія] співав йому наші пісні, котрими Тарас, як сам, було, говорить, “впивався”, і розказував хлопцеві, що означає яка пісня”.


Пісня «Ой зійди, зійди, зіронько вечірняя». Виконує Михайло Гришко

Слайд 17.

Ведуча:  З Кам’янця-Подільського Шевченко поїхав через усе Поділля на Волинь. Ось тут думки наших літературознавців розходяться. Одні вбачають, що Шевченко із Кам’янця-Подільського зразу поїхав до Почаєва. Інші, а ми схиляємося до їхньої думки, із Кам’янця проїжджав через Ярмолинці, Проскурів (нині Хмельницький), побував у Староконстянтинові, проїздив через Ізяслав і зупинився в Острозі, де зацікавився пам’ятками архітектури тієї доби, а також місцями, зв’язаними з діяльністю Івана Федорова. З Острога поет поїхав в Почаїв.

Поїздка подільським краєм не минула безслідно для Шевченка, він захоплюється краєвидами, тож багато малює, у віршах оспівує природу.

Слайд 18.

Послухаємо поезію Тараса Шевченко, відому вам з дитинства «Зацвіла в долині червона калина» у виконанні Горобця Миколи. Група АІ 011.

І Студент:

За спогадами сучасників Шевченко любив співати ще й такі пісні: “Ой не шуми луже”, “Сірії гуси”.

Пісня «Гиля, гиля, сірі гуси» у виконанні В.Павліка та О.Білозір.

Слайд 19.

І Студент:

Вивчаючи національно-визвольну боротьбу на Поділлі та Волині, Шевченко розуміє необхідність висвітлення таких подій поетами, письменниками, митцями. Найбільшим болем Т. Шевченка була поневолена, пригноблена Україна, в минулому — батьківщина славного запорозького козацтва. Поет думає над тим, як наштовхнути народ на думку про активніший опір, про неприпустимість покірного існування у панському ярмі. Тому звертається до свого старшого товариша по перу Г. Квітки-Основ’яненка із закликом писати про минулу славу козацьку, будити серця людей.

Вірш «До Основяненка» читають студенти групи Г-11 Яловега Євген та Ситник Василь.

Слайд 20.

Ведуча:

Серед плеяди видатних діячів української культури Шевченку належить особливе місце. Він своєю поетичною і мистецькою творчістю виражав споконвічні вільнолюбиві прагнення нашого народу. Шевченко пише: «Єсть на світі доля, а хто її знає, Єсть на світі воля, а хто її має?».

Вірш «І мертвим, і живим, і ненародженим» читає Матвій Денис. Група К-11.

ІІ Студент:

Поет звертається до своїх земляків, закликаючи їх до духовного відродження. Шевченко іронічно ставиться до бага­тьох тогочасних реалій України, наприклад до відсутності етнічної самовизначеності українців.

ІІІ Студент:

Щоб викресать божественні слова,

Себе палив він, як свічу воскову,

Його життя – вмістилище любові,

Вона людей і досі зігріва.

Слайд 21.

Ведуча:

Сьогодні ми сприймаємо творчість Шевченка у контексті часу. Ось відгук одного з поціновувачів творчості Ірини Білик на пісню «Бандуристе, орле сизий»: «Пісня всіх нас: емігрантів-гастарбрайтерів українців, що в Лондоні, що в Марселі, що в Оттаві, що в Москві. Вірші Шевченка…, майже двісті років тому, хто б подумав?».

Пісня у виконанні Ірини Білик «Бандуристе, орле сизий».

Слайд 22.

І Студент: Ми знаємо Шевченка гранітного, бронзового, плакатного. Знаємо його з театральних вистав, кінострічок. А яким був Тарас Григорович за життя? Як виглядав, що любив, чим захоплювався? 
Був невисоким – 164 сантиметри зросту, але широкоплечим, кремезним. Мав русяве волосся, сіро-голубі очі, що випромінювали сонячну енергію душі. З дитинства був зачарований народними піснями. Родич Варфоломій Шевченко згадує, що Тарас мав гарний голос і співав з великим почуттям… Найулюбленішою піснею його була “Ой, зійди, зійди, зіронько вечірняя”. 
Ідеалом жінки для Шевченка була українка невисокого зросту, чорнява, кароока. І обов’язково чепурненька, метка, роботяща. Не склалося… 

ІІ Студент: Небагато з тих, кому випало безсмертя, здобули його такою дорогою ціною як Тарас Шевченко. Доля не шкодувала для нього випробувань. Прожив лише 47 років, з них – 25 – у кріпацтві, 10 – у засланнях, решту 12 – під наглядом жандармів, так і не відчувши сімейного затишку, помер у казенній комірчині.

ІІІ Студент:

Шевченко-художник і Шевченко-поет йшли поруч тернистими стежками життя.

«Тарасе, батьку, вічне твоє слово,

Воно в серцях, мов полум’я, палає.

Спалахує свіча надії знову

І у майбутнє нам зорею сяє», ствердно написала Леся Українка.

Слайд23.

І Студент:

За межами України на кошти української діаспори встановлено близько 400 пам’ятників Тарасові Шевченку. Найвеличніші і найдовершеніші, з мистецької точки зору, постаменти Кобзареві можна побачити в Буенос-Айресі, Палермо, Бухаресті, Нью-Йорку, Парижі, Празі, Тбілісі і у нашому місті Борщеві.

ІІ Студент:

Починаючи з 1962 року, щорічно присуджуються Державні премії України імені Тараса Григоровича Шевченка в галузі літератури і мистецтва, а за рішенням ЮНЕСКО, ювілеї Т. Г. Шевченка відзначалися в усіх державах світу.

ІІІ Студент:

Коло Шевченкових слухачів було таке широке, а вплив був такий великий, що його слова знаходили читача і любов далеко поза кордонами рідної країни. Твори видатного Кобзаря в перекладах на інші мови почали з’являтися ще за його життя.

Слайд 24.

Ведуча: Шановні студенти! Вашій увазі ми пропонуємо слово Шевченка європейськими мовами у виконанні студентів групи АІ 012.

Ведуча: Український композитор Микола Лисенко написав музику більше ніж до 100 творів Кобзаря. Через стільки років і ми з вами долучились до творчого прочитання поезії Тараса Шевченка. Сучасний інформаційний світ для прискорення спілкування, пояснення емоцій та почуттів винайшов цифрову мову, яка отримала назву мова емоджі. Ми спробували записати поезію через символи. Запрошую представників від груп показати свої творчі роботи.

Студентські творчі роботи.

Розказує про творчість студентів Юркевич Христина. Група К-11.

Слайд 25.

Ведуча: Поїздка нашими краями не минула безслідно для Шевченка, тож закономірним є художнє трактуван­ня її сучасними письменниками і поетами. Вашій увазі пропонуємо вірш нашого Подільського поета Юрія Хмелевського «Шевченко у Шпикові»

Читець І.

Восени 1846 року вільний художник від Комісії

по стародавнім актам Т.Г.Шевченко шляхом з

Києва до Кам’янця-Подільського відвідав містечко

Шпиків (тепер Тульчинського району Вінницької області)

Він їхав у справах,

Він так поспішав,

А в чистих отавах

Вже смуток блукав.

Багряне Поділля,

У злоті ліси –

Немає подібної

В світі краси!

Ще – вільний художник,

Ще – вільний поет

Утне, подорожник,

Сюжет, силует:

Дитина під тином,

Чи панські палаци,

Селянська хатина,

Чи двір, чи корчма це.

У полі з хрестами

Високі могили,

Фортеці і храми –

Забуті, безсилі…

У Шпикові півень

Зорю привітає,

Шевченко на південь

Мольберти ладнає.

Вже є «Заповіт»

І є перші доноси…

Охоплює світ

Безнадією осінь.

Чуйкевич із Кам’янця

Зве на гостину

Майбутнього бранця,

Козацького сина.

Ще буде розплата

За вольності, мрії…

Яка ж ти багата

На муки, Росіє!

У Києві друзі

Чекають листи,

Кирила й Мефодія

Вірні брати:

Гулак, Білозерський,

Куліш, Костомаров…

З надією в серці,

Під настроєм чару

Шевченко малює

Свою Україну,

В козацьке минуле

Закохано лине…

Зосталось Побожжя

Проїздом, здається,

А серце тривожно,

Схвильовано б’ється!

Тримай же у спадку

Цю мить, це видіння,

Подільський нащадку,

На всі покоління:

З кріпацької ночі,

З вікна тарантаса

Допитливі очі

І думи Тараса!

Ведуча:Цікавим для нас є ще один вірш Юрія Хмелевського:

«Поглянув з портрета Шевченко Тарас…»

Читець ІІ.

Поглянув з портрета Шевченко Тарас

В свої сорок шість на нас – сорок шість,

На цей ліберально-безсовісний час,

Який нашу долю без солі вже їсть:

«Гай-гай, землячки, малороси, хохли,

Чи ж вам кермувать на прадавній землі?!

Як плуга, цю мрію ми перли – тягли

Нащадкам у руки … Та ви ще – малі!

Мізками, душею і серцем – дрібні,

За гріш все продати готові давно…

Не спіть на цій тихій і підлій війні,

Бо горе вже стукає вам у вікно:

Двомовне, кредитне, злиденне і дике,

Північне і західне – горе велике,

Розумне і хитре, облесливе й грубе,

Таке вже всім любе, аж плямкають губи!!!

Хай діти дуріють без рідної казки,

Крилатої пісні, батьківської ласки?!

Хай люди шукають копійки, не думки,

Панують лжепастирі і недоумки?!

Гайда, в Інтернет, як колись, – у Сибір,

Щоб там заблукать у багні на віки…

Вкраїнець вкраїнцю тепер (вір, не вір!)

Не те що води, – не подасть і руки!

Учітесь, єднайтесь, бо мудрість – то сила,

Міцніша за грати, гостріша за вила…»

Поглянув суворо з портрета Тарас,

Сльозою пропік серце кожному з нас.

Слайд 26.

Ведуча:

У розкрилі земних і заобрійних трас височіє над світом Великий Тарас.
Він залишається серед нас, українців, і далі невмирущим як поет, як геній, як поводир, що показує нам шляхи у боротьбі за наші ідеали.
Перегорнули ми останню, на сьогодні, сторінку “Кобзаря”, доторкнулися душею до палкого й нескореного серця поета. А пісні, які співали сьогодні, вже півтора століття співає український народ, а скільки ще співатиме — залежить від нас з вами. Адже нам творити долю української пісні, української мови, українського народу. Тож нехай “Заповіт” великого Кобзаря стане заповітом для нас — зберегти мову народу, його звичаї, його пісні і пронести через віки у майбуття.

Звучить «Заповіт» Тараса Григоровича Шевченка.

previous arrow
next arrow
Slider