ДУМКИ ПЕДАГОГА

СПЛАВ КЛАСИКИ ТА ІННОВАЦІЙ

 

Роздумуючи  над власним досвідом педагога я  усвідомила, що Книга і Життя, Життя і Книга – це сплав,  який безцінний у спілкуванні між молоддю  та наставником на  рівні Сучасного і Своєчасного.

Процес творення власної методики — це утвердження знань та творчий розвиток, які формуються  у часі. Спочатку прагнула, щоб студенти не мовчали, більше говорили за темою і поставленими завданнями, шукала спосіб включити в роботу кожного.  Манера коментованого управління, або  коментування, мені зімпонувала ще в часи моїх студентських педагогічних практик. Йшов час професійного удосконалення і я прийшла до висновку, що навчаю не одна. Навчає і кожний студент в аудиторії, коли, думаючи вголос, пояснюючи свої дії, «веде» за собою інших. Вчити студентів мислити вголос – один з принципів моєї праці. Звідси починається розвиток не тільки мовлення, а й мислення, почуття відповідальності перед товаришами й самим собою за свої слова і дії, самоаналізу, самооцінки й саморегуляції навчально-пізнавальної діяльності.

Створення в аудиторії спокійної обстановки, доброзичливість і взаємодопомога, відчуття колективу – також необхідні складові успіху. Студенти розкуті, вільні, ніякого страху в очікуванні виклику, працюють  активно і з задоволенням, тому що моя увага зосереджена не на помилках  і похибках, а на удачах і перемогах, хай найменших. Саме такий урок співробітництва торує шлях дорогою пізнання.

 Відомий педагог Є.М.Ільїн свого часу слушно запропонував створити типологію творчих обдарувань, вказуючи на вчительські манери «поетів», «журналістів», «літературознавців», «психологів» залежно від усіх параметрів осмислення власного досвіду. Час показав, що моє захоплення психологією визначив мою манеру діяльності як  вчителя- «психолога».

Зараз часто звучить риторичне запитання: на якому рівні спілкуватися – письменника, вчителя, студента?  Впевнена, що варто  на трьох рівнях відразу. Моя педагогічна позиція у навчально-виховному процесі – це спілкуватися через знання й здобувати знання через спілкування.  Воно дає молодій людині право на свій темп, свій шлях і свій потенціал можливостей сприйняття, засвоєння навчального матеріалу, тобто враховувати індивідуальні можливості кожного. Не варто забувати і про рівень техніки читання та й самого потягу до читання першоджерел юнацтвом  зараз. Отже, щоб вчити і виховувати особистість, прагну створити на уроці духовну рівноправність. У кожного заняття – свій студент! Але щоб знайти «одного», притому «яскравого»… кожного разу «різного», вивчаю і прагну знати кожного (!) і такий підхід – теж моє професійне кредо.

Повести за собою всіх, а за кимось, хто раптом випередив мене, йду сама, тобто  ще енергійніше просуваємося до засвоєння знань, – ось у цьому і бачу смисл вчительської праці.  Просто чудово, коли учасниками навчання відразу стають і вчитель і студенти: я вчу їх, а вони вчать мене.

Відомо, що процес пізнання здійснюється шляхом опосередкованого пізнання, через моделювання. Наприклад, щоб вивчити тему «Характеристика героїв повісті «Гобсек» О. де Бальзака», можна інтерпретувати поведінку героїв чи то за допомогою рольової гри, чи проводячи аналогію із сучасною фінансовою системою, а можна досліджувати характери героїв засобами художніх деталей, портретних характеристик, опису інтер’єру – все залежить від рівня підготовленості групи до заняття.

Ось приклад результату співпраці вчителя і студентів під час вивчення елементів  теорії літератури  — «Рамочна композиція або оповідання в оповіданні у системі сюжетних ліній» (робота біля дошки).Опосередковане пізнання можливе через засоби мистецтва. Кращі роботи завжди репрезентовані на змінному виставковому стенді.

В контексті спілкування викладач-студент себе і нас молодь сприймає через найближче їм і нам – урок. Коли він наповнюється елементами всіх знань (літературних, життєвих, моральних і т.д.), то починає виконувати людиноформуючу функцію. На заняттях спілкування, на відміну від лекційних, де легко можна  закамуфлювати недолік ерудиції, культури, майстерності, повністю виявляється духовний і творчий потенціал учителя, його професійна придатність. Акумулюючи колективний труд, навчання стає успішним, поєднує освіту і самоосвіту.

Фізіолог  І.П.Павлов говорив, що в педагогіці, як і в лікуванні, головне – поступовість і тренування. Поступово,  послідовно від простого (читання художнього твору)  до складного, абстрактного,  й до вироблення навички (аналітичної компетенції) – для цього потрібен час! Враховуючи скорочення годин, такий час мною знайдено  через використання інтерактивної відеоінформації.  Проте, моя мрія – це створення електронного підручника цілим рядом і науковців, і вчителів-практиків, можливо навіть під патронатом МОН України за сприяння часопису журналу «Всесвітня література». Пам’ятаєте, як у романі «Війна і мир»  Л.Толстой устами Кутузова виголосив аксіому взаємостосунків: «Якщо всі цього захочуть…». Цей підручник має стати досконалою мегапрограмою із часовим діапазоном всіх літературних тем, які вивчаються у загальноосвітньому курсі, а ще компактність інформації, та високий рівень  знань, які з однієї сторони будуть допомагати вчителям, а з іншої сприятимуть самоосвіті молодих людей, формуючи високі морально-етичні принципи.

Здебільшого молодь хоче вчитись, але виключно на демократичній основі. Вони нам самі дають у руки метод роботи з ними, що відображає глибинні процеси часу, особисті запити юнацтва,- спілкування. Добре, що потреби часу чітко задекларовані у навчальній програмі зі світової літератури, де пропонується основний вид діяльності – діалог. Стара схема «розповідь – засвоєння – перевірка» вже не ефективна і не останнє місце у такому витісненні займають медіа-засоби.

Значить сьогодні, ми, вчителі, маємо перетворити «Сучасне» засобом  уроку у «Своєчасне», а допоможе нам у цьому Книга Життя.

Блозва О.А. Викладач-методист.

Борщівський агротехколедж