Назвемо типи екранізацій, визначені естонським дослід­ником П. Торопом на основі їх співвідношення з літера­турним джерелом:

1. Макростилістична екранізація, яка має домінанту в тексті або його формальних ознаках. Автори таких фільмів не прагнуть буквальної відповідності літературному тексту, вод­ночас зберігають рамки тексту, його основних персонажів, співвідношення сюжету-фабули, оповідача (навіть у тих випад­ках, коли він змінюється). Велика вага надається стилізації хронотопу. Яскравим прикладом такої екранізації є кінема­тографічна робота “Майстер і Маргарита” (режисер В. Бортко, 2005), у якій з метою стилізації Москви 30-х років використано документальні кадри.
2. Точна екранізація, в основі якої лежить інформація і зміст. У таких фільмах робиться спроба максимально доклад­но викласти зміст і навіть при необхідності коментувати його. З цією метою часто використовується прийом закадрового опо­відача, як це зроблено в екранізації “Війни і миру” (режисер С. Бондарчук, 1966 — 1967). Кіномитці прагнуть до точності в костюмах, меблях, посуді тощо.
3. Мікростилістична екранізація зорієнтована насампе­ред на конкретного персонажа. Вона передбачає психоло­гічне заглиблення в його характер і допускає відхилення від сюжету, хронотопу. Таким, наприклад, є фільм А. Куросави “Трон у крові” (1957), в основі якого лежить “Макбет” В. Шекспіра. Події цієї кіноверсії п’єси перенесено в Японію XVIот.
4. Цитатна екранізація, домінантою якої є мотив. Такі фільми є близькими першому типу, але їх зв’язок з оригіналом слаб­ший. На мотивному рівні можлива екранізація не лише певного тексту, а кількох творів одного автора, поєднаних лейтмоти­вом творчості. За мотивами творів М. Гоголя знято фільм “Вечір напередодні Івана Купала” (режисер Ю. Іллєнко, 1969).
5. Тематична екранізаціязберігає насамперед тематику літературного твору, що може бути архаїзованою або модер­нізованою. Таким є фільм «Украдене щастя» (режисер А. Дончик, 2004) — сучасна версія знаменитої п’єси Івана Франка. Дію перенесено на початок XXIстоліття, класичну першоосно­ву наповнено сучасними реаліями, трагедію перетворено на мелодраму. Саундтрек до фільму створив лідер легендарної української групи «Океан Ельзи» С. Вакарчук.
6. Описова екранізація“виходить з конфлікту і прагне як описовий фільм усіма засобами підсилити й узагальнити цей конфлікт. Досягається це за допомогою «асоціативного хро­потопу». За таким принципом здійснено екраніза­цію роману В. Распутіна “Прощання з Матьорою” (фільм Л. Шепітько “Прощання”, 1984), у якому перші кадри асоцію­ються з есхатологією Апокаліпсису.
7. Експресивна екранізацій. її домінантою є жанр. “За­лежно від жанру текст вільно перероблюють, осучаснюють або намагаються створити фільм, звернений у вічність. Тому ступінь близькості до тексту тут досить різна” [8, с. 187]. Наприклад, “Пігмаліон” Б. Шоу успішно екранізований як мюзикл “Моя чарівна леді” (режисер Дж. Кьюкор, музика Ф. Лоу США, 1964), а п’єса В. Шекспіра “Гамлет” в екранізованому вигляді (режисер Г. Козинцев, 1964) повністю зберігає експресію трагедії.
8. Вільна екранізаціявідображає підкреслено індивіду­альну версію тексту. Головним у таких фільмах є не стиль автора оригіналу, а стиль перекладача. До екранізацій такого типу відносять “Мертві душі” (режисер М. Швейцер, 1984). У
   цьому фільмі серед персонажів з’являється сам автор у роз­двоєному образі. Таким прийомом режисер прагнув увиразни­ти боротьбу в душі М. Гоголя.

Вивчення типології екранізацій дає підстави стверджу­вати, що з метою аналізу літературного тексту крізь при­зму кіномистецтва доцільно звертатись насамперед до макростилістичних і точних екранізацій. Водночас цікавим може бути розгляд фрагментів інших варіантів уті­лення творів фольклору та літератури засобами кіно, на­самперед в школах мистецького профілю.