Що людина робить, така вона і є

Вірте собі, юнаки і юнки, коли ви залишаєте дитинство і виходите в юність, тоді вперше у вашій душі постають питання: хто я такий?  Навіщо живу я і всі довколишні люди?

Вірте собі і тоді, коли відповіді на ваші запитання не збігаються із тими, які навіяли вам у дитинстві. Не бійтеся цієї розбіжності, а навпаки, знайте: у цій розбіжності виявилася ваша неповторність. Тож тепер, лиш від вас залежить що саме складе сенс вашого життя: прагнення добра і громадської активності чи щось інше.

Ще Лев Толстой свого часу стверджував: “Щоб повірити в добро, потрібно робити його”. Така позиція – чіткий дороговказ до громадянської активності. Нажаль, викликають тривогу і занепокоєння соціальні опитування студентства, які вважають винним у моральному занепаді сучасного українського суспільства не тільки малу зарплатню, наркоманію чи проблему заробітчан, але і керівництво.

Нам всім важливо усвідомити, що громадянська позиція надзвичайно важлива для суспільства. Якщо громадяни не дозволяють владі багато керувати, бо самі впорядковують велику частину соціального простору, то владі залишається прислухатися до голосу своїх громадян. Натомість, якщо люди пасивні, апатичні, якщо вважають, що нема чого старатися, бо все одно нічого не вийде, тоді вони самі передають багато влади тим, що “на горі”. А керувати пасивним тлумом, інертною масою можна, як їй захочеться.

Ось наші більш чи менш влаштовані містечка  і села. Хтось дбає про свою околицю, а хтось вважає, що це не його клопіт і залишає все на когось. Це ж не залежить від центральної влади, бо вона одна на всю країну. Це залежить від тих, хто проживає в цих місцевостях. Отак-от люди самі відмовляються від можливості впливати на поліпшення свого життя.

Так, миле юнацтво, хто самостійно і щиро, без підштовхувань, пробудився для усвідомлення всієї важливості свого життя, той повинен прагнути  до дедалі більшого і повнішого здійснення добра й істини. Не цурайтеся людяності! Не потрібно боятися відкрито виражати свої почуття, які нас переповнюють, свою позицію, яка для нас є надто вагома, ми часто боїмось кращого в собі і це краще не знаходячи виходу, вмирає, як вогнище, засипане сміттям.  Доброта, милосердя потрібні нам постійно.

У Хікмета є дуже гарні рядки, які доцільно тут згадати:

І якщо я горіти не буду,

І якщо ти горіти не будеш,

І якщо ви горіти не будете,

То хто ж тоді розвіє морок?

А в народі ще й так говорять: “Краще запалити маленьку свічку, ніж клясти темряву”.

       Вірте собі і живіть, напружуючи всі свої сили на одне: на прояв в собі Добра, і ви зробите все, що спроможні зробити, і для свого блага, і для блага всього світу. Не гасіть цього світла, а всіма силами бережіть його і давайте йому розгорітися. В цьому одному, у світлі добра, єдиний великий і радісний смисл життя будь-якої людини.