Художні особливості поетичних творів Артюра Рембо.

План

1. «Вільний політ слів» як один з принципів поезії А. Рембо.

2. Своєрідність сонету «Голо­сівки».

3. Програма «ясновидіння» А. Рембо.

Опорні слова і поняття: шляху поезії як «вічне блукання й поривання у нетрях духу», прояви «загальновизнаних» норм моралі, «здорового глузду», «доброго смаку», нестерпні пуга, порухи душі, «приручення до середовища», прагнення бути «чужинцем», пориваннядо «втечі» й «бунтарства», бунт проти самого себе.

Артюр Рембо — одна з найцікавіших і найзагадковіших постатей світової поезії. Його творчий шлях тривав зовсім недовго, всього чотири роки, але за цей короткий відрізок часу А. Рембо пережив стрімку еволюцію. Він винайшов свій власний шлях у поезії і у дев’ятнадцять років зрікся її назавжди.

А. Рембо вважав поезію одним з дієвих засобів пізнання світу, звичайно з а умови, що поет стане «ясновидцем», зніміть всі пута зі своїх почуттів. Розуміння поезії як розкріпачення духу людини знайшло втілення у так звано­му «вільному польоті слів». Так побудована поезія «Голосівки», в якій образ виникає з довільних асоціацій між звуками і кольором, зоровими образами. Використовуючи форму сонета, Рембо демонструє нові можливості поезії. «Голосівки» вражають своєю динамікою, рухливими образами й почуттями, зміною інтонацій. Сонет побудований як низка асоціацій, яким поштовх дають голосні звуки (А, Е, І, У,0).

А чорне, біле Є, червоне І, зелене У, синє О, — про вас я нині б розповів: А — чорний мух корсет, довкола смітниківКружляння їх прудке, дзижчання тороплене;

Є — шатра в білій млі, списи льодовиків,

Ранкових випарів тремтіння незбагненне;

І — пурпур, крові струм, прекрасних уст шалене,

Сп’яніле каяття або нестримний гнів;

У — жмури на морях божественно глибокі,

І спокій пасовищ, і зморщок мудрий спокій —

Печать присвячених алхімії ночей;

О — неземна Сурма, де скрито скрегіт гострий, Мовчання Янголів, Світів безмовний простір, Омега, блиск його фіалкових Очей.

{Переклад Г. Кочура)

«А» викликає поетову асоціацію з чорним кольором смерті, тління; звук «Е» — з білим кольором, чистотою льодовиків, вранішнього туману; «І» — з червоним: «пурпур, крові струм, прекрасних уст шалене каяття»; «У» — зелене, символізує споконвічну мудрість природи, «і спокій пасовищ, і зморшок мудрий спокій»; «О» — синій колір неба, «де скрито скрегіт гострий, мовчання Янголів, світів безмовний простір».

Асоціації ці, на перший погляд, розрізнені, але вони пов’язані між собою відносинами контрасту: чорний– білий {духовна смерть — чисте вічне життя); червоний — зелений (пристрасть — мудрість). Так будується символічна картина людського буття: від темряиі до світла, через бурхливі пристрасті до мудрості і пізнання таїни світу. Рембо був упевнений: поет повинен «зробити себе ясновидцем», щоб бути посе­редником між землею і небом, між буденним світом і світом вічних ідей. Тому завдання поезії —- донести до читачів своє особисте враження через дивовижні образи, символи, натяки. На думку митця, допомогти виконати це завдання покликані музична стихія вірша,нестримні враження, фантастичні видіння, незвичний зв’язок між образами тощо.

Висновок. Поезія Рембо відкрила нові обрії у розвитку поетичного мистецтва. Не описуючи, не пояснюючи і не аналізуючи, вона впливає як магічна сила, викликаючи до життя ті чи інші образи, почуття, асоціації. Відкрита для безлічі смислових трактувань, вона спонукає до роздумів про сутність речей, про незвідане.