Символічний зміст сюжету морської подорожі в поезії «П’яний корабель» Артюра Рембо.

План

1. А. Рембо — поет-бунтар.
2. «П’яний корабель» — сповідь вільної й самотньої душі.
3. Естетичні принципи, провідні символи поезії А. Рембо.

Опорні слова і поняття: шлях у поезії як «вічне блукання й поривання у нетрях духу», прояви «загальновизнаних» норм моралі, «здорового глузду», «доброго смаку», нестерпні пута, порухи душі, «приручення до середовища», прагнення бути «чужинцем», поривання до «втечі» й «бунтарства», бунт проти самого себе, свого «Я».

В історії французької літератури немає жодного прикладу такої дивовижної творчої долі, як у А. Рембо (1854—1891). За своє досить коротке життя лише кілька років він віддав служінню поезії, але його творчість ви­значила подальші пошуки поетів не тільки у Франції, а й багатьох країнах світу.

Рембо народився у провінційному місті Шарлевілі, де пройшло його дитинство. В поеті вражає раннє усвідомлення свого покликання і зрілість таланту. Йому було п’ятнадцять років, коли він написав «П’яний корабель», якому судилося стати новим словом у поезії. Через два роки, виправивши деякі рядки, Рембо надіслав «П’яний корабель» Верлену. Отримавши цей твір нікому невідомого автора з Шарлевіля, Верлен зазначив, що у вірші є все, «чим повинна збагатитися» сучасна і майбутня поезія.

13 травня 1871 року Рембо пише листа, в якому заявляє про свій намір створювати нову поезію: «Я хочу бути поетом, і я намагаюся перетворитися на ясновидця… Йдеться проте, щоб досягти невідомого шляхом розладу усіх почуттів…»

Вірші поета пройняті відчуттям своєї самотності, непотрібності і зайвості у цьому світі, де панували гроші, меркантильність! стабільність. Його свавілля і відчуття відокремленості від усього світу, захват від почуття власної свободи, яка не має будь — яких обмежень, а разом із тим і страх перед стихіями самотності і волі — все це втілилось в поезії «П’яний корабель», де поет творить свій міф про світ, сповідь в образі «маленької одісєї», подорожі в пошуках самого себе. А. Рембо ототожнює себе з кораблем, який, втративши команду, із захопленням віддається стихії. Рембо створює яскраві образи природи дивовижних річок, які долає корабель, прагнучи у безкрає море. Тут, омитий хвилями, звільнившись від бридких слідів присутності людей, він, вільний і самотній, віддається морській стихії. Це почуття самого поета перед плаванням у життєвому морі.

І у зовнішньому, оповідальному плані, і в прихованому ліричному «П’яного корабля» переплітаються протилежні почуття: завзятість і тривога, захоплення безмежною волею і страх згубитися назавжди. Поетичний текст вражає зрілою майстерністю. Образи, метафори Рембо несподівані, вражаючі. Серед блискавиці і грому виникає тужне маре­во: «у мряці запашній засмучене дитя навшпинячках пускає, немов метелик той, хиткий кораблик свій». В цих рядках туга за спокоєм, за дитинством, символом чистоти і разом із тим трагічне відчуття неминучості своєї долі.

У заключних рядках злиття між кораблем і ліричним «я» поета стає повним. Поет створює свій час: дія відбувається на наших очах, а разом із тим поет уживає форми «я бачив», «я знаю», «я марив». Це чи пророцтво, чи страшне передбачення.

І я, купаючись у ваших млостях, хвилі,

Не можу більше йти в кільватері купців,

       Під оком злих мостів я пропливать не в силі,

                                                 Ані збивать пиху з вогнів і прапорів.

                                               {Переклад В. Ткаченка)

«П’яний» корабель, що заблукав, збився з курсу й гине, — достатньо очевидний символ поета, його душі, це метафоричний образ, у якому воєдино зливається зовнішнє і внутрішнє. Створюється враження, що виникає якась третя сила, якась таємниця, що не зводиться ні до корабля, ні до поета.

Рембо усвідомлював свій шляху поезії як «вічне блукання й поривання у нетрях духу». Усі прояви «загальновизнаних» норм моралі, «здорового глузду» або «доброго смаку» він сприймав як нестерпні пута, які заважають порухам його душі. Поет не міг стерпіти навіть «приручення до середовища», скрізь прагнучи бути «чужинцем», який належить «до іншоїраси». Тому поезії Рембо властиві поривання до «втечі» й «бунтарства». І йдеться тут не лише про протест проти зовнішнього світу, а перед усім про бунт проти самого себе, свого «Я» як продукту виховання, певних моральних, інтелектуальних звичок. Рембо вважав, що існування особистості у буденній реальності — це лише одна—єдина доля із багатьох можливих. Його існуюче «Я» не вичерпувало всього внутрішнього світу його душі, було лише маскою, за якою ховалися інші ірраціональні сили: «Я — це хтось інший. Якщо мідь одного разу прокидається трубою, не вона в цьому винна». Звільнити цього «іншого», вирватись із власної свідомості, дати волю уяві і почуттям, а потім зафіксува­ти — таке завдання ставив Рембо перед поезією. «П’яний корабель» — це один із варіантівпоетового «звільнення».

Висновок. Поезія Рембо відкрила нові обрії у розвитку поетичного мистецтва. Не описуючи, не пояснюючи і не аналізуючи, вона впливає як магічна сила, викликаючи до життя ті чи інші образи, почуття, асоціації. Відкрита для безлічі смислових трактувань, вона спонукає до роздумів про сутність речей, про незвідане.