Поль Верлен як представник символістського напряму в літературі.

План відповіді

1. Своєрідність поетичного світобачення П. Верлена.
2. «Парнаські» традиції у «Сатурнічних віршах».
3. «Романси без слів» — найви­щий злет поета.
4. «Пейзаж душі» — злиття в одному образі природи і душі поета.

Опорні слова і поняття: алітерація, асонанс, музикальність вірша, «пейзаж» душі, зорові образи.

Поль Верлен (1844—1896)— один із найвідоміших французьких поетів. Його творчість мала вплив на розвиток не тільки французької, а й світової літератури. Ш.Бодлер започаткував у французькій поезії трагічне відчуття поетами своєї самотності й відчуженості у суспільстві. Щоденник тривалих мандрів слабкої душі у життєвому морі — так визначають поезію П. Верлена. А. Франс писав: «Цього поета не можна судити як людину здорового глузду. (…) Ви стверджуєте, що він божевільний? Я такої ж думки. Він поза усіма сумнівами божевільний. Проте обережно, бо це божевілля людини, яка створила нове мистецтво, і немає нічого неймовірного, якщо про нього колись говоритимуть так, як говорять тепер про Франсуа Війона, на якого Верлен так схожий… Це був кращий поет свого часу».

1866 р. Верлен надрукував кілька своїх віршів у колективній збірці «Сучасний Парнас» і приєднався до мистецького угруповання «парнасців». Вплив їхньої есте­тики відчувається у першій збірці поета «Сатурнічні вірші», яка вийшла друком того ж року. «Парнасці» відмовлялися від сповідальності лірики і намагалися створити безсторонню й об’єктивістську поезію, мета якої — Краса. Головний критерій прекрасного, на їхню думку,— бездоганність форми. «Парнаська» «рівновага між об’єктивним і суб’єктивним» зберігається і в поетичних образах молодого Верлена. Перша збірка поета своєрідно продовжила і традиції поезії Ш. Бодлера. У першу чергу це помітно в «урбаністичних» віршах «Спомин про тайну сутінок», «Сентиментальна прогулянка», «Осіння пісня». Однак поезії цієї збірки виявляють певні риси оригінального верленівського стилю: меланхолічність інтонації, здатність передати найнепомітніші порухи душі, її «музику».

У другій збірці — «Вишукані свята» (1869)— Верлен використав «парнаський» прийом створення пейзажу: не враження від живої природи, а її віддзеркалення у ма­лярстві надихають митця на поетичні рядки. Проте замальовки природи набувають суто верленівського характеру «пейзажу душі», в яких спостереження над реальною дійсністюпоглинаються суб’єктивними враженнями поета і підкорені завданню — виявити відтінки душевного стану ліричного героя.

Одна з кращих збірок поета — «Романси без слів» — вийшла друком 1874 р. Збірка складається з двох циклів: «Забуті пісеньки» та «Бельгійські пейзажі». Художньої довершеності набуває у віршах «пейзаж душі». Слова майже,втрачають семантичну й зображувальну функцію, створюючи мелодію. Чимало дослідників творчості Верлена вважають збірку «Романси без слів» його вищим поетичним досягненням. Знову, як і в перших збірках, звучать ноти суму і меланхолії, нетривалого забуття і печалі. Ліричний герой Верлена відчуває сплін, знайомий читачу поезій Бодлера («Сплін»). У настроях суму і пригніченості розкривається й індивідуальна душевна драма поета, ускладнена розривом із коханою дружиною: блукає герой соковитими, зеленими англійськими луками («Зелень») чи туманними лондонськими вулицями («Вулиці»), він не може забути підступну, але дорогу йому жінку-дитину («Жінка-дитина»).

Прислухаючись до монотонного шуму дощу, до відлуння церковних дзвонів, блукаючи насиченими осіннім повітрям вулицями, занурюючись у бузково-зелену тінь дерев, поет зливається душею із печальним і таємничим світом. Оточуючі предмети не існують для нього окремо від світла, яке вони випромінюють, від вібрації повітря (замальовка «Брюссель»):

Зеленаво й малиново У непевнім світлі лампи За вікном все знову й знову Мерехтять пригорки й рампи День сумирний на ущербі, Вже на заході – червінька, Де-не-де в безверхім верб’ї Щось замислено цвірінька. В надвечір’ї золотому Що журливо догасає, Передосінь мою втому Колосково колисає.

[Переклад М. Лукаша)

«Романси без слів», складаються переважно з віршів, які змальовують пейзажі. Інші сюжети (історичні, героїчні, сатиричні) безслідно зникають. Простір поезії одновимірний, як і час: саме «ця мить» живить враження поета.

Але пейзаж тут незвичайний — це знов-таки «пейзаж душі». Природа і душа поета зливаються в одному образі, в єдиній істоті, яка, залишаючись природою, стає водночас людиною. Поет не порівнює, не уподібнює, не персоніфікує — він розгортає метафори, які прямо прирівнюють властивості предметного світу до сфери психологічних пережи­вань. Для Верлена пейзаж — це й є «стан душі», а душа — інше буття пейзажу: вони так легко розчиняються одне в одному, що сприймаються як два виявлення одного і того ж начала. «Душа» і «речі» єдиноприродні, і якщо повсякденність заважає помічати це, то саме поезія допомагає людині і світові знайти одне одного.

Сама назва збірки «Романси без слів» свідчить також про прагнення поета підсилити музичну забарвленість віршів. Через музику він прагне пізнати себе і всесвіт, музичність вірша виступає разом із тонким володінням інтонацією як засіб передачі настрою і надання інтенсивності його вираженню:

В серці і сльози і біль, — небо над городом плаче. Що це за туга? Відкіль цей невгамований біль? Мжиці зажурені звуки і на землі, й по дахах! В серці, що в’яне від скуки, ллються зажурені звуки.

(«В серці і сльози і біль…», переклад М. Драй-Хмари)

Поезія Верлена вперше у Франції покладається на сугестивну силу лірики: поетичне слово у його віршах впливає не стільки завдяки своєму предметному значенню, скільки завдяки «смисловому ореолу», який навіює, підказує ті чи інші настрої. Саме цьому поети-символісти вважали Верлена своїм попередником.

Висновок. Поезія П. Верлена відкрила нові можливості у відтворенні найскладніших, найтонших переживань. Творча інтуїція Верлена допомогла йому знайти такі віршовані форми, що поєднали мелодію і зміст, зовнішні образи і переживання самого поета.