Студентська молодь сьогодення має велику потребу в усвідомленні себе в світі і світу в собі. Таке цілісне відчуття себе в світі і світу в собі – прекрасний дар, якого всі ми, напевне, потребуємо, кожен по своєму. Довкілля знаходить відгук у їхніх душах, але обговорення та аналіз світу не співвідноситься, як правило, із відчуттям та усвідомленням необхідності власного впливу на те, що оточує.

Відчуття особистістю простору і часу має безпосередній зв’язок з моральними принципами цієї особистості і могутнім джерелом тут стає людяність як необхідна якість, яку люди мають  вперто виховувати в собі, людяність як узагальнений зв’язок людей один з одним і зі всім навколишнім світом.

Бувають, на наше щастя, такі люди, які вміють сприймати одночасно – слухом, зором, нюхом, шкірою – усі найменші порухи життя і при цьому відчувати зв’язок сприйнятого із власним душевним станом.

Так, усе прикладається до людини, яка освічена душевно, емоційно, і насамперед творчо, що є найпершою і найістотнішою потребою розвинутої душі. Усвідомлення Слова неможливе без душевності!

Пробуджуючи в юних духовну спрагу, ми, вчителі,  тамуємо її. Пробуджуємо, тамуючи, і тамуємо, пробуджуючи. Головне на шляху до істини – точність критеріїв, принципи підходів та направленість руху.

Нам треба  підготувати студента  до життя в інноваційному за типом розвитку суспільстві, що закономірно стверджується у нашій державі, Європі, в  сучасному світі вцілому. Для цього освіта і система виховання повинні переорієнтуватися на формування дитини, молодої людини інноваційного типу культури, інноваційного типу мислення й готовності до інноваційного типу дій. За європейськими мірками – сформувати людину, здатну творити й органічно сприймати зміни, – означає і людину зробити успішною, й забезпечити системний прогрес суспільства.

«Найглибший слід у душі вихованця, – говорив В.Сухомлинський, – залишає той, хто зумів розбудити почуття людської гідності, той, хто примусив маленьку людину задуматися над тим, для чого вона живе на світі».