Одні з головних життєвих навичок, які мусять засвоїти підлітки, щоб зуміти жити без батьків

1. Вісімнадцятирічні повинні вміти розмовляти з незнайомими людьми — працівниками факультету, деканами, консультантами, орендарями, комірниками, фахівцями з питань персоналу, співробітниками, банківськими службовцями, працівниками галузі охорони здоров’я, водіями автобусів, механіками.

Батьківська підтримка: Ми вчимо дітей не розмовляти з незнайомцями замість того, щоб навчати їх більш нюансованому вмінню відрізняти поганих незнайомців, що не так уже й часто трапляються, від доброзичливих людей, яких більшість. Унаслідок  цього діти виростають, не знаючи, як звертатися до незнайомих — чи увічливо, глянувши їм у вічі, з проханням про допомогу, пораду, чи вказівкою.

2. Вісімнадцятирічні повинні вміти знаходити дорогу в студентському містечку, в місті, де відбувають літню практику, або за кордоном, якщо вони там навчаються чи працюють.

 Батьківська підтримка: Ми відвозимо чи супроводжуємо наших дітей усюди, навіть якщо туди можна дістатися автобусом, велосипедом чи пішки; внаслідок цього вони не знають, як дістатися з одного пункту до іншого, як користуватися громадським транспортом і розкладами руху.

3. Вісімнадцятирічні мусять уміти зарадити собі із завданнями і обсягами роботи, а також вкладатися в терміни.

 Батьківська підтримка: Ми нагадуємо дітям, що треба виконувати домашні завдання і коли це слід робити — часом допомагаємо їм, часом робимо замість них; унаслідок цього діти без постійних нагадувань не знають, як розставити пріоритети, впоратися з обсягом роботи і вкластися у визначені терміни.

4. Вісімнадцятирічні мусять уміти виконувати хатні обов’язки.

 Батьківська підтримка: Ми не просимо їх допомогти з хатніми обов’язками, тому що дитинство за розкладом залишає мало часу на будь-що, не пов’язане з навчанням чи позашкільною діяльністю; унаслідок цього діти не вміють вести господарство, обслуговувати себе, поважати потреби інших і робити частину роботи по дому.

5. Вісімнадцятирічні мусять уміти вирішувати міжособистісні конфлікти.

 Батьківська підтримка: Ми втручаємося, залагоджуючи непорозуміння і намагаючись не поранити їхніх почуттів; унаслідок цього діти не знають, як діяти за конфліктних ситуацій і виходити з них без нашого втручання.

6. Вісімнадцятирічні мусять уміти зарадити собі у невдачах в навчанні та праці, знати, що робити у разі проваленої сесії, порушених термінів, наражаючись на строгих учителів чи керівників і таке інше.

Батьківська підтримка: Ми поспішаємо їм на допомогу, коли справи летять шкереберть, виконуючи їхні завдання, продовжуючи терміни, домовляючись з іншими дорослими; внаслідок цього діти не знають, що інколи не все відбувається за планом, але трагедії в цьому немає.

7. Вісімнадцятирічні повинні вміти заробляти гроші й розпоряджатися ними.

 Батьківська підтримка: Вони не працюють неповний робочий день; ми даємо їм гроші на задоволення всіх їхніх бажань і потреб; дітям не знайоме почуття відповідальності за виконання робочих завдань, вони не вміють звітувати шефу, який не зобов’язаний їх любити, не цінують вартості речей і не вміють розпоряджатися грошима.

8. Вісімнадцятирічні повинні вміти ризикувати.

 Батьківська підтримка: Ми вимощуємо для них шлях, уникаючи підводних каменів або усуваючи можливі перепони; внаслідок цього діти не усвідомлюють того, що успіх приходить завдяки спробам, поразкам і черговим намаганням (виробленій «силі характеру») або ж завдяки товстошкірості (так званій «стресостійкості»), що виникає внаслідок урегулювання непередбачених ситуацій.

Пам’ятайте: Ви мусите вміти все це без дзвінка до батьків. Якщо ж  телефонуєте, запитуючи, що робити, то Ви не маєте  потрібних життєвих навичок!

За матеріалами книги Джулі Літкотт-Гаймс «Як виховати дорослого». Нью-Йорк, 2015