Художні особливості зображення Першої світової війни в поезії Гійома Аполлінера «Зарізана голубка й водограй».

План відповіді

1. Каліграми як зразок творчих експериментів Г. Аполлінера. Прагнення поета відтворити складну і суперечливу сучасність.

2. Гуманістичний пафос вірша «Зарізана голубка й водограй».

Опорні слова і поняття: символіка образів, новаторство візуального оформлення вірша, антитеза як принцип будови вірша, багатозначність образів.

Творчість Г. Аполлінера є одним із найзначніших і найхарактерніших явищ поетичного сприйняття суперечливої дійсності XX ст.

Збірка «Каліграми. Вірші Миру і Війни» вийшла дру­ком 1918 р. Поділяється вона на дві частини: до першої увійшли поезії, написані Аполлінером у 1913 р. і першій половині 1914 р., до другої — фронтові поезії. Присвячена збірка пам’яті друга поета, літератора Рене Даліза, який загинув на фронті. Назва збірки пов’язана з експериментами в царині поетичної форми. Частина віршів має вигляд «ліричних ідеограм», або каліграм, тобто вони написані так, щоїхній текст створює своєрідний малюнок (будинок, зірка, лінії дощу тощо). У «Каліграмах» поет засуджує війну, але антивоєнною тематикою значення їх не вичерпується. У збірці порушує важливі проблеми духовного й історичного буття людства, багато й сміливо експериментує, домагаючись «безпосереднього вираження». Так з’являються його «поезії-розмови», «поезії-репортажі», для яких «будівельним матеріалом» служили факти, фрагменти «безпосередньої дійсності», з яких і монтуються твори «Вулиця Крістин», «Хмарний привід» та ін.

Проте збірка була не просто експериментаторством, а передусім — прагненням відтво­рити складний «потік життя», в якому всі зв’язки розриваються й водночас усі фрагменти з’єднані невидимим ланцюгом, пізнати який покликана поезія. Для Г. Аполлінера людина, і попри всі її помилки й хибні ілюзії, завжди залишається володарем світу, який веде постійну боротьбу за життя на межі світла і темряви, миру і війни, високого і буденного.

Найбільш відома аполлінерівська каліграма — «Зарізана голубка й водограй».

Розташуванням літер неоднакового розміру та різними напрямками рядків вона утворює обриси голубки над струменями фонтана, що символізує вічний плач по загиблих на війні. Цей образ навіяв йому відомий малюнок П. Пікассо голубки – символу миру.

Війну поет сприйняв як страшну трагедію, але трагедію майже неминучу, невблаганну як Страшний Суд. Світ наче розколовся на дві половини: з одного боку,— люди, природне життя, з іншого,— страждання, кров, смерть. За принципом антитези і побудовано поезію “Зарізана голубка й водограй». Побудована поезія у формі звертання до всіх сучасників, яких розкидала війна по світу, або забрала смерть. Поет винаходить форму звертання до учасників, яка не тяжіє до надмірного пафосу. Він не вживає таких гучних слів, як «людство», сучасники». Навпаки, звертання його має суто особистісний, навіть інтимний характер:

О постаті убиті любі

О дорогі розквітлі губи

Міє Мареє

Єтто Лорі

Анні і ти Маріє

Де ви дівчата Я вас питаю

У цьому переліку імен і особистий зміст, і поетичний. Кожна людина на світі неповторна, смерть кожної людини — трагедія, втрата цього світу. Під час війни загиблих рахують сотнями, тисячами, всіх імен не перелічиш: Але так ставляться до людей ті, хто розпалив цю війну. Поету близькі всі люди, він пам’ятає і живих, і мертвих. Тому у кожного з них є ім’я, а всі разом — вони сучасники поета. Антитеза «убиті — розквітлі» підкреслює протиприродність війни. Риторичне запитання залишається без відповіді.

Глибокого філософського змісту набуває й образ водограю: це і символ скорботи, оплакування всіх загиблих. Як не витече вода з водограю, так не втамувати поету душевної туги, жалю, адже війна передчасно забрала молодих і любих. Але в кінцевих рядках вірша поєднуються глибокий трагізм і віра у можливість спасіння людства, виникає образ зраненого, але не вбитого сонця, багряного горизонту, що може символізувати нову зорю миру:

Душа ятриться з непокою

І водограй рида зі мною

А як вони іще живі

Десь б’ються на Північнім фронті

Там олеандри всі в крові

І сонце зранене в траві

На багрянистім горизонті.

Висновок. Антивоєнний пафос вірша поєднується з глибокими філософськими узагальненнями. Поет розкриває протиприродну сутність війни, передає своє розуміння подій через низку яскравих образів. Поєднання зорових і текстових образів мало на меті посилити враження від твору, примусити читача по-новому подивитися на світ.