Волт Вітмен
Втілення в ліриці Волта Вітмена пафосу формування молодої американської нації, ідеї рівності та єдності всіх форм життя.
План відповіді
- Відображення у збірці «Листя трави» художніх пошуків В. Вітмена.
2 Тематичне розмаїття збірки як відбиття філософських поглядів поета, його уявлення про призначення людини.
- Пафос єдності всіх форм буття у збірці.
Опорні слова і поняття: національний характер поезії, пафос формування нації, ідеали свободи, рівність усіх форм буття.
Волт Вітмен (1819—1892) — американський поет, автор усесвітньо відомої збірки «Листя трави», яка започаткувала новий напрям у розвитку американської та світової поезії, відкрила нові засоби відтворення дійсності і внутрішнього світу людини. Визначальними в його поезії стали ідея братерства всіх народів і рас та пафос формування молодої американської нації.
Цей пафос підказало Вітмену саме життя. Перш ніж Вітмен виявити себе як поет, він змінив багато місць роботи. Працював журналістом і редактором, але не міг довго миритися з власниками газет, що намагалися накинути йому власну політичну лінію. Уже у ранніх статтях Вітмена виявилися його демократичні симпатії, радикалізм поглядів. Вінпалко виступав проти обожнювання долара, вбачаючи у пристрасті до грошей причину спустошення особистості. Зрештою, майбутній поет став мандрівним оратором — подорожував країною, виступаючи з викладом своїх поглядів щодо політики й філософії перед найрізноманітнішою аудиторією. Особливе враження справила на поета подорож на Південь країни. Краса і велич природи, працелюбність людей, різноманітність їхніх характерів і темпераментів, навіть кольорів шкіри — все викликало захоплення. Ці подорожі, пошуки і зміни роботи дозволили накопичити життєві враження, які, зрештою, вилилися в віршах його головної книги.
«Пісня про себе» — програмний твір збірки «Листя трави», який окреслює її головну тему — тему Людини, її буття в усіх його проявах: суспільному, особистому, духовному. Вітмен руйнує звичні уявлення про поетичне і непоетичне. Темою для його поезії може бути все: природа і місто з його технічним прогресом, досягнення науки і демократія,життя і смерть, душа і тіло тощо.
Себе я прославляю, себе оспівую, І те, що приймаю я, приймете й ви, бо кожен атому котрий належить мені, так само належить вам.
Своє завдання як поет він убачає в тому, щоб створити «національний епос», який би подавав вичерпну картину сучасності, збуджувала у читачів почуття причетності до всього, що відбувається під американським небом і ширше — у Всесвіті. Він називає співвітчизників «народом народів», запевняє, що Америка гідна лише великої поезії. Він оспівує демократію, яка є символом Америки.
Волт Вітмен творить свій поетичний всесвіт, в якому перемагає гармонія. У простих і звичних речах він побачив прояви вічного і прекрасного, всесвітнього і дуже особистого.
«Що таке трава?» — дитина спитала, повні жмені її мені простягаючи; —
Що ж я міг відповісти? — сам знаю про це не більше, аніж дитина.
Можливо, трава — це прапор моєї вдачі, витканий на зеленій тканині кольору сподівань.
Чи, може, й сама трава -— це дитина, немовля, рослинами виплекане?,
Чи, може, вона — ієрогліф, завше один і той самий, Що означає: «Пускаючи пагони скрізь, де просторо й де тісно,
Ростучи між чорних та білих народів,
І канука, й токахо, і конгресмена, і чорношкірого — всіх однаково я приймаю, всім даю одне».
1861 р. вибухнула громадянська війна між південними рабовласницькими штатами й північними супротивниками рабства. Вітмен відразу і безпомильно визначив своє місце у боротьбі — серед поборників свободи. Упродовж двох років він перебував у діючій армії і виконував обв’язки санітара у шпиталі. А ще писав вірші, в яких і стверджував ідеї свободи:
Чую — співає Америка. Різні пісні я чую,
Співають робітники, кожен співає свою гучну і радісну пісню,
тесля співає, вимірюючи дошку чи брус,
Каменяр співає, готуючись до роботи чи закінчуючи роботу,
Човняр на човні своєму співає, матроси палубні —
на чердаку пароплава… Кожен співає своє, те, що йому або їй тільки належиться…
Перемога поборників свободи була затьмарена вбивством президента Авраама Лінкольна, пам’яті якого Вітмен присвятив декілька кращих своїх віршів, в яких уславив ідеї свободи. Один із найкращих творів -• «Коли на дворі перед домом весною цею цвів бузок…» Цей вірш-реквієм став піснею пам’яті про всіх борців за свободу, які загинули на війні і декларацією вірності справі Демократії.
Висновок. У поезії В. Вітмена, національної за характером, втілився пафос формування молодої американської нації, яскраво виявилася тема єдності людства, соціальної і природної рівності всіх форм буття. Події цього буття, природного, духовного, соціального, автор подає як невід’ємну частку всього життя Всесвіту.