Сутність морального вибору борців з чумою в романі «Чума» Альбера Камю.

План

1. Система образів роману як виявлення авторської кон­цепції ставлення людей до світу.
2. «Цілителі» в романі.
3. Вибір отця Панлю.

Опорні слова і поняття: абсурдність буття, світове зло, діяльне добро і співчуття.

У романі «Чума» А. Камю подав свою концепцію світу, який, на його думку, абсурдний і непідвладний логічному трактуванню. Система образів роману підко­рена виявленню ставлення людей до такого абсурд­ного світу.

Чума в романі є уособленням тієї фатальної сили, що робить життя абсурдним. У ставленні до неї розк­риваються всі персонажі роману.

Ріє прекрасно розуміє власну обмеженість і безперспективність боротьби з чумою, але, незважаючи на це, без будь-яких вагань береться до справи, бореться і бореться до кінця. Його моральна опора у цьому нетривкому світі — власна незламність і бодай найменша користь для справи. «Єдина зброя проти чуми — це чесність. Бути чесним — значить робити свою справу»,— так вважає Ріє. Саме завдяки Ріє у місті по­чинають боротися з чумою, йому на допомогу приходять й інші: Тарру, Рамбер, Гран. Кожен із цих персонажів має власні міркування, чому з чумою треба боротися, кожен із них робить свій моральний вибір.

Тарру, за його власним визнанням, уже колись «пережив чуму». Проте, на його дум­ку, існують люди, які або не розуміють, що це «чума», або зжилися з таким станом. Але є такі, які все знають і хочуть вирватися, змінити існуючий стан речей. В юності він ні про що таке не думав і жив із відчуттям особистої невинності. Батько його був помічником прокурора і займав гідне місце у суспільстві. Одного разу батько, сподіваючись вплинути на обрання сином життєвого шляху, запропонував 17-річному Тарру піти з ним у суд, де слухалася якась важлива справа. Відвідування суду дало поштовх для роздумів Тарру, що привело до докорінних змін у його житті. Від того дня пам’ять його тримала лише одне —- образ підсудного. Він уперше зрозумів, що живу людину інші люди прирікають на смерть, і відчув свій нерозривний зв’язок із цим знедоленим, це було швидше схоже на інстинкт, ніж на почуття.

Він пішов із дому, вдався до політики, бо не хотів бути «зачумленим». Тоді він вважав: якщо суспільство базується на смертних вироках, то треба боротися з таким суспільством. Він знайшов людей, які поділяли такі думки, і приєднався до них, і залишався з ними трива­лий час, і не було в Європі країни, де б Тарру не брав участі у₍боротьбі. Звичайно, він знав: у разі потреби у цій боротьбі теж виносяться смертні вироки, але його запевняли, що кілька смертей необхідні, щоб збудувати світ, де нікого не будуть убивати. Він намагався вірити, що це правда, але вагався. Одного разу йому довелося бути присутнім на страті, і тепер уже не підліток, а дорослий чоловік жахнувся. Від того часу Тарру намагався жити так, щоб не

заподіяти зла. В Орані він прийшов на допомогу Ріє й очолив санітарну дружину, бо розмів: зволікати у боротьбі з чумою, значить примножувати зло.

Журналіст Рамбер опинився в Орані у справах і спочатку вважав, що чума його не стосується, він «чужинець». У Парижі на нього чекала дружина, до неї і він і поривався з зачумленого міста. Але Рамбер чесна і порядна людина. Коли він усвідомив увесь мас­штаб лиха, коли побачив смерть безвинних людей, то свідомо вирішив стати на боротьбу проти чуми. Навіть знайшовши шлях вибратися з чумного міста, Рамбер не полишає Оран. Свою позицію він пояснює так: «Соромно одному бути щасливим».

Без будь-яких вагань і пафосних слів став на бік борців із чумою дрібний чиновник Гран. Усе життя він займає якусь незначну посаду, отримує мізерну платню, хоча роботи в нього достатньо. Усе життя він кохає жінку, яка багато років тому була його дружиною, але покинула, бо, напевне, думала, що життя абсурдне тільки тут. Усе життя він пише роман, щоб та жінка прочитала і зрозуміла, що Гран простив її. І хоча далі першої фрази Гран так і не просунувся, він щасливий у своєму натхненні, у бажанні написати цю фра­зу так, щоб «всі — шапки геть!». Гран своїм щоденним існуванням звик протистояти абсурду, тому для нього зовсім природно бути серед, хто бореться з чумою. «Це треба робити»,— така його відповідь на питання, чому він став до лав борців із чумою.

Особливого значення набуває в романі позиція отця Панлю. Він не може прийняти тезу про абсурдність світу, адже для нього це б означало відмовитися від Бога. Тому у першій проповіді він твердить, що чума — це Божа кара за людські гріхи. Аби зменшити гріхи людства, допомогти у стражданні він бере участь у роботі санітарних дружин.Смерть маленького сина слідчого Отона стає переломним моментом у свідомості ба­гатьох героїв, зокрема й отця Панлю. Він мусить визнати або абсурдність світу, або безумство Бога, який карає безневинних дітей страшними муками. Панлю прагне до кінця бути послідовним у своїй вірі, в усьому покладається на Бога, навіть говорить у проповіді, що коли священик звертається по допомогу до лікаря, то тут є явна супе­речність. Але чума, сам факт її існування, страждання, які вона несе, вбивають душу отця Панлю і він помирає.

Висновок. Роман Камю — це притча про людей, не здатних миритися зі злом, навіть коли воно непереборне. І така діяльна відповідь на «пошесть», зло є найбільш гідною.

Із текстом твору можна ознайомитися за посиланням.